“Орландо”: Залаштунки прем’єри у “Киті”

Інсценізація знаного твору Вірджинії Вульф "Орландо" (постановниця Тетяна Костинюк, драматургиня Людмила Тимошенко) пройде 27−28 лютого та 1 березня у Києві у локації КИТ. Вікторія Кіхтенко завітала за куліси спектаклю та інформує читачів Суспільне Культура про те, чого чекати від дійства, чим воно буде різнитися від літературного першоджерела та який креативний процес.

"Боже, як незатишно! Мовляв, ця холоднеча триватиме без кінця!" — це репліка, що лунає в одній з початкових сцен перформансу "Орландо". Її повторює акторка Катерина Рубашкіна, котра гадає: ця оповідь за романом Вірджинії Вулф знайде відгук і в нинішній час.

Досить зябко й у перформанс-просторі "Кит" на ВДНГ. Це дебютна вистава в цьому місці й перша репетиція на майбутньому майданчику. Артисти тренуються, не роздягаючись, а деякі ще й гріються. "Я навіть не хочу озвучувати обсяги, які нам необхідні, щоб зігріти локацію під час показів, а ми ж ще хочемо допомагати", — говорить шоуранерка дійства Марина Кошкіна. Це добродійний проєкт, увесь дохід з продажу запрошень передадуть на підтримку українських оборонців.

Марина Кошкіна, Олександра Городецька, Марія Моторна зі зйомок відео до постановки “Орландо” в локації “Кит”. Важливо: промоматеріали не є тотожними сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

Над виставою працюють близько 50 людей протягом дев’яти місяців: основну частину часу відвели на препродакшн, а ще чотири місяці — на активні репетиції. Прем’єра видовища відбудеться 27–28 лютого (26 лютого відбудеться допрем’єрний показ за пожертвування, також виставу показуватимуть 1 березня).

Суспільне Культура розповідає, як дійство поєднало акторів з восьми київських театрів і чому "Орландо" — це про світ, який "трансформується швидше, ніж ми встигаємо перегорнути сторіччя", як зазначає драматургиня вистави Людмила Тимошенко.

"Орландо": книга, адаптація, творчість у просторі на 360 градусів

Нині роман "Орландо" Вірджинії Вулф — один із найбільш продаваних у київських книгарнях, принаймні якщо спиратися на статистику "Сенсу на Хрещатику". Реалізації книжки зросли після анонсування вистави, як розповідає Марина Кошкіна, акторка Театру Франка, що вперше в ролі шоуранерки. У театрі це фактично амплуа креативної продюсерки, ідейної натхненниці та людини, яка запалює інших проєктом, за описом Кошкіної.

Виставу за цим романом Вулф ставлять в Україні вперше. "Коли я читаю цей роман, то або плачу, або регочу. Авторка дуже іронічна, а книжка дуже глибока і багатошарова. Вона про самотність, внутрішні побоювання і прагнення", — вважає шоуранерка.

Афіша вистави “Орландо” в Локації “КИТ” на ВДНГ. Надано пресслужбою

Щоб створити адаптацію, Марина Кошкіна звернулася до сучасної української драматургині Людмили Тимошенко.

"Ми не були знайомі, але я зателефонувала Людмилі й запропонувала працювати над адаптацією. І вона за це взялася, а також сказала мені: «Марино, ви будете чудовим Орландо». Я завжди про це згадую, коли впадаю у відчай і в мене немає сил", — ділиться шоуранерка й виконавиця головної ролі. Як зізнається Кошкіна, поєднувати ці амплуа буває складно.

Орландо з’являється на світ чоловіком в епоху Єлизавети I, але упродовж століть змінює соціальні ролі та переживає еволюцію особистості, аж доки не перевтілюється на жінку і не починає переосмислювати себе.

"Це доволі фантасмагоричний текст, бо Орландо пів життя проживає як чоловік, а пів життя — як жінка. Коли Вулф його писала, це був досить феміністичний твір. Тепер мені цікаво дослідити саму людину, її призначення і два її боки — чоловічий та жіночий. Мені здається, що нині грані статі стерлися. Жінки залишилися вдома чи пішли на війну, так само як і чоловіки, — коментує Суспільне Культура Марина Кошкіна. — Як зазначає драматургиня, часом ми прокидаємося й не знаємо, хто ми сьогодні — поет, акторка, воїн чи квадробер. Як на мене, коли людина пристосовується до всього і живе згідно з тим, як бачить її суспільство, то гає час даремно, а коли вона щира сама з собою, то може бути щасливою. Я вірю, що в кожній людині живе безліч Я, які ми будемо досліджувати у виставі".

Режисеркою "Орландо" стала режисерка Тетяна Костинюк — учениця майстерні Івана Уривського та Акмала Гурезова, яка працювала над виставою "Ґойзум" і перформативною частиною фестивалю "Вирій" (разом із Максимом Свецьом). За художньо-постановну частину відповідає Анна Шкрогаль, котра має роботи з Давидом Петросяном ("Процес", "Цар Едіп") і Максимом Голенком ("Я бачу, вас цікавить пітьма").

Пластичні рішення втілює солістка Freedom Ballet Катерина Фірсова. Музику для вистави створив актор і композитор Ілля Чопоров, зірка вистави "Кабаре" та інших постановок Молодого театру. Здається, у недавній прем’єрі "Картотека" Чопоров уже готувався до ролі собаки Піпіна — найкращого товариша Орландо (у другому акторському складі цю роль втілює акторка театру "Золоті ворота" Христя Люба).

Христя Люба, Ілля Чопоров, В’ячеслав Бабенков, Артем Ємцов у зйомках відео до вистави “Орландо”. Важливо: промоматеріали не є тотожними сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

"Для мене й багатьох моїх колег це перший проєкт такого розмаху, ми не працювали у подібних просторах. Тут абсолютно інша робота зі звуком і акторське існування — працювати для глядача потрібно буде на дві сторони, бо сцена буде з оглядом 360 градусів. Також для неї треба було повністю створити художні рішення", — додає Марина Кошкіна. На питання "«Орландо» — це шоу, перформанс чи театральна вистава?" шоуранерка уточнює: "Вистава".

"Мандрівка Орландо нагадує мандрівку з книжки "Тисячоликий герой"

Кожен персонаж, якого Орландо зустрічає на своєму шляху, певною мірою втілює його самого, як пояснює Марина Кошкіна. До роботи вона запросила акторів із восьми театрів: Театру Лесі Українки, Театру на лівому березі, Театру на Подолі, Молодого театру, театру "Золоті ворота", Малого театру й Київського театру ляльок.

"Кастингом стали всі роки знайомства", — говорить акторка вистави Олександра Городецька, яка грає у Молодому театрі. Більшість акторів "Орландо" розповідають, що прийшли у проєкт не лише заради задуму, а й заради колективу.

"Коли працюєш у державній установі, то часто лише зі своєю трупою. У нас, акторів різних театрів, була мрія попрацювати разом, і нині ми виходимо на такий рівень, щоб створювати подібні колаборації, — розповідає Кошкіна. — До того ж є глобальна мета — розвивати незалежні проєкти, а також залучати до них молодь". Разом із професійними акторами академічних театрів у виставі грають студентки із КНУТКіТ, майстерні Інни Капінос та Сергія Калантая, Марія Шуліка й Наталія Налімова.

В одному з акторських складів Налімова втілює Олександру — персонажку, яка "звільнила" Орландо, ставши його першим коханням та першою зрадою. В іншому складі цю персонажку втілює Олександра Городецька. Обидві запевняють: не хотіли б акцентувати на тому, що грають росіянку.

"Я скоріше граю не росіянку, а певну істоту, образ і символ, тобто те, що приносять росіяни. Це дослідження зла для того, щоб краще його зрозуміти й таким чином перемогти", — каже Олександра Городецька.

Олександра Городецька у зйомках відео до вистави “Орландо”. Важливо: промоматеріали не є тотожними сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

"Це більше історія не про цю персонажку, а про Орландо і те, як на нього впливають інші персонажі, які трапляються йому протягом життя. Те, що вона росіянка, і так болить, а якщо ми ще й прямо про це будемо казати, то глядачі одразу будуть сприймати її певним патерном. Тому це простежується більше підтекстом, — пояснює Налімова. — Це дуже непобутовий образ; персонажка, яка матиме різні способи впливати на місце і людей".

Вона характеризує свою персонажку як "лід, який боїться стати водою": "Коли я почала досліджувати історичний контекст Росії, її наративи, то зрозуміла, що це абсолютно заморожена історія, у якій вони звикли існувати. Росіяни ніби самі є цим замороженим льодом — вони наскільки бояться визнати, хто вони є і що вони роблять, що це викликає дисонанс".

Актор театру "Золоті ворота" Антон Соловей втілює у виставі Мармадюка Шалмардіна (у другому складі грає Ігор Іванов із Київського театру ляльок і театру "Актор"). Його головний герой Орландо зустрічає вже наприкінці історії.

"Для мене ця роль більше не про конкретного персонажа, а про те, що відбувається в Орландо в голові. Мармадюк — ніби сутність, якого Орландо покликав на допомогу собі, хоч і не знаю, чи ця сутність його врятувала, — пояснює Антон Соловей. — Сама історія для мене — про пошук своєї цілісності та спокою в душі. Подорож Орландо схожа на сон чи на подорож із книжки «Тисячоликий герой». Це ніби шлях до себе, коли знаходиш те, що завжди з тобою".

Грізельда-сталкерка на стрипах і токсичний поет, який живе 300 років

Ще один персонаж, який змінює стать, як і Орландо — це Грізельда, яку грають Марія Моторна (Малий театр) і Катерина Рубашкіна (Театр на Подолі, Театр на Печерську). Марія Моторна характеризує свою персонажку як "сталкерку й павучиху", безмежно закохану в головного героя:

"Коли я шукала прообрази, то мені одразу спадав на думку серіал «Оленя», де Марта дуже нагадує мені Грізельду. Але наша героїня видається цікавішою, особливо після перевтілення в чоловіка. Коли Грізельда — жінка, то її любов проявляється в силі, а коли вона стає чоловіком, Гарі, то більше проявляється в ніжності".

"Для мене прототипом скоріше була українська жінка, яка для своєї родини й для себе вигризе все, що можливо. У ній є певна нарваність, на грані психічного розладу, — каже Катерина Рубашкіна. — Це справді павучиха, як видно з хореографії; вона ніби заплітає Орландо у свій кокон".

Обидві акторки виконуватимуть хореографію на високих підборах: у Марії це двадцятисантиметрові стрипи, у Катерини — вдвічі нижче взуття. "Я і так метр вісімдесят один, а на таких високих підборах у мене просто паморочиться голова", — зізнається Рубашкіна.

"Ходити на стрипах — це не проблема, — додає Моторна. — А ось лазити, повзати, підійматися вгору по декорації та існувати в пластиці — це справді важко. Бо стрипи мають бути не стрипами, а ніби продовженням ноги Грізельди. Коли взуваю їх, то вже відчуваю, що це дає мені певний характер та диктує певні правила існування на сцені".