вул. Грушевського, 30/1
Центральний Дім офіцерів
19 квітня 2026, 18:00
(044) 253-80-72
300 – 920 грн. 
Кожен з нас з малечку знає українську приказку: За двома зайцями кинешся – жодного не впіймаєш! Знаменитий український прозаїк, поет, драматург Михайло Старицький ще в 19 столітті створив відому п’єсу “За двома зайцями”, яка лишається актуальною і сьогодні. Майже кожний український театр має у своєму доробку власну версію цієї вічної української класики. А кінофільм “За двома зайцями”, відзнятий за мотивами п’єси Старицького у 1961 році, багато разів переглянуло вже не одне молоде покоління глядачів.
Сценічне буття “Зайців” стартувало 4 листопада 1883 року в Києві. Однак, на тогочасних плакатах значилася інша назва – “Панська пика, та зубів немає”. І тільки в дужках дописували: “За двома зайцями”.
Мабуть, не всім знайомий і той факт, що творців “Зайців” аж двоє: Михайло Старицький та Іван Нечуй-Левицький. П’єса Михайла Старицького – це, по суті, перероблення створеної ще 1875 року “міщанської комедії” Нечуя-Левицького “На Кожум’яках”. Свого часу п’єса Нечуя-Левицького не здобула визнання. За домовленістю між авторами Михайло Старицький переробив твір на свій смак. Старицький зберіг майже весь склад дійових осіб комедії, і навіть основу інтриги. Та все ж після переробки в комедії додалося багато нового. Її фабула стала значно жвавішою.
Ось так ця, на перший погляд, проста, хоч і смішна історія про нещасного жениха, який прагнув зловити одразу двох “зайців” у ролі наречених, набула свого власного життя і розійшлася по світу, ставши однією з найбільш знаних та улюблених українських класичних комедій.
З тих пір чимало режисерів працювали з цим плідним матеріалом, створюючи на його основі свої унікальні постановки. Певні з них були досить вдалими, інші не дуже. Все ж, кожна постановка має свою особливість.
Вірогідно, в цьому і є трудність для режисера: взяти добре знайомий твір і зробити виставу, яка б захопила глядачів і при цьому не була б ідентична якійсь іншій, щоб у глядача навіть не виникло бажання зіставляти її виставу з чимось іншим (або з іншими уявленнями, чи то з фільмом, чи то навіть з п’єсою).
Ось за таку непросту справу взявся і режисер Київського академічного музично-драматичного театру ім. П. К. Саксаганського В’ячеслав Стасенко, знаний за виставами “Кайдашева сім’я”, “Сільвія”, “Пізанська вежа”, “Третє слово”.
Безумовно, ті, хто обізнаний з творчістю В’ячеслава Стасенка, очікували від нього на черговий шедевр. І не помилилися!
Два дні прем’єрного показу – два дні великого успіху. Ось так можна було б стисло описати те, що відбувається в театрі Саксаганського.
Особливо слід відзначити виконавицю ролі Проні Прокопівни – Олену Тетерук. Її Проня – збірний сатиричний образ нинішньої жінки, яка попри все намагається знайти своє щастя. Вона щиро вірить у те, що робить, вона впевнена у своїй правоті і ні на мить не сумнівається у правильності своїх діянь. А ще вона вийшла така безпосередня, що її по-людськи стає шкода. Втім, досить несподіваний фінал, який придумав режисер у цій постановці, мимоволі наводить на думку, що все в цій історії закінчиться “гепі ендом”. І Проня Прокопівна досягне своєї мети. А що потім? Як зазначив режисер вистави В’ячеслав Стасенко під час прес-конференції для ЗМІ: “Це вже зовсім інша оповідь”.
А щодо музики… Вже не перший театральний оркестр у виставі не лише грає музику, а й є окремим повноцінним персонажем. Музики вправно діють у спектаклі, як справжні драматичні актори. Однак, у цій виставі таких особливостей достатньо. Адже артисти балету тут співають, а вокалісти стають драматичними акторами. Скажете, все перемішалося? Можливо, але все ж таки обґрунтовано та успішно.
В цілому, постановка викликає позитивні емоції та приємні відчуття. “За двома зайцями” це ще одна відмінна риса саксаганців.