Підприємство, яке бере свій початок з невеличкої крамниці радіодеталей, за декілька десятиліть трансформувалося в індустріального велета. Grundig став уособленням німецького рівня в Європі та бажанням для покупців у нашій країні. Проте наприкінці XX століття цей технологічний гігант зазнав падіння. Як це трапилось і чому славетний бренд не зміг зберегти першість? Давайте розглянемо.
Як виникла фірма Grundig
Історія Grundig почалася з юнака з малозабезпеченої сім'ї, котрий змінив світ німецької електроніки. Макс Ґрундіг з’явився на світ 1908 року у промисловому місті Фюрт, в родині звичайного робітника складу велосипедного заводу. Фортуна не сприяла молодому Максу — в 12 років він втратив тата, а його мати залишилася сама з чотирма дітьми на мізерній пенсії.
Але саме ця скрута загартувала вдачу майбутнього промисловця. Ставши найстаршим чоловіком в родині, Макс взяв на себе піклування про матір і трьох сестер. Вдень він опановував професію торговця, а ввечері із захопленням копався з радіокомпонентами, складаючи приймачі — єдину розкіш, котру міг дозволити своїм рідним. Його пристрасть до радіо припала на доленосний момент — 1920 року у світі почалася перша комерційна радіотрансляція, і 12-річний Макс був цілковито заворожений цією новою технікою. У 16 років він зібрав свій перший кристалічний детекторний приймач.
У 22 роки юний Ґрундіг зважився на сміливий крок — він разом із партнерами відкрив магазин радіотехніки Fürth, Grundig & Wurzer у центрі Фюрта, який став першою цеглиною у фундаменті майбутньої імперії Grundig.
Почавши з реалізації радіодеталей та лагодження приймачів, Ґрундіг швидко збагнув головне правило успіху — бути на пів кроку попереду конкурентів. Вже через чотири роки йому випала нагода переїхати до більшого приміщення — його крамниця стала найбільш відвідуваною радіокрамницею в окрузі. А напередодні початку війни річний обіг його підприємства сягнув разючої суми в мільйон рейхсмарок.
Як Grundig вистояв у війну
У часи Другої світової війни компанія виготовляла трансформатори для німецької армії. Як і на багатьох інших промислових підприємствах того часу, на фабриці застосовувалася примусова праця військовополонених, значна частина яких була з Радянського Союзу.
Хоча використання примусової праці було звичним для військової економіки Третього Рейху, деякі джерела з корпоративної історії Grundig стверджують, що Макс Ґрундіг намагався полегшити долю своїх робітників. За певними даними, він організовував додаткове харчування та забезпечував кращі умови, ніж на багатьох інших підприємствах. Однак, ставлення до цих робітників залишається делікатною темою.
Після війни Німеччина була в руїнах. Усі великі електротехнічні фірми були або знищені, або демонтовані союзниками. Окупаційна влада, побоюючись відродження нацистської пропаганди, заборонила виготовлення та продаж нових радіоприймачів. Але там, де інші бачили лихо, Ґрундіг розгледів шанс.
У цей час Макс створив конструктор під назвою "Heinzelmann" ("Домовик"), який офіційно реалізовувався як "іграшка зроби сам". Фактично це не вважалося радіотехнікою, що дало змогу обійти заборони. Насправді декількома нескладними діями цей конструктор перетворювався на повноцінний радіоприймач. Успіх був неймовірний — компанія виготовила та реалізувала сотні тисяч таких наборів, причому прибуток був настільки великий, що, за словами самого Ґрундіга, вони "навіть перестали рахувати гроші".
До слова, вважається, що фірма Grundig офіційно була заснована 1945 року. Є версія, що саме вдячні за гарне ставлення під час війни робітники допомогли йому зберегти обладнання від конфіскації союзниками.
Справжній тріумф прийшов із грошовою реформою 1948 року. Завдяки своїм зв'язкам Ґрундіг дізнався про майбутню реформу за 10 днів до її офіційного оголошення. Це дозволило йому підготуватися і випустити на ринок свій перший повоєнний радіоприймач Weltklang саме в той момент, коли кожен німець отримав по 40 нових німецьких марок. Приймач коштував 450 марок — чималі гроші за тих часів, але люди об'єднували свої нові гроші родинами, щоб придбати цей символ нового життя.
Вже в перші вихідні після грошової реформи Ґрундіг зібрав тисячі нових марок, які одразу ж реінвестував у розвиток виробництва. Його стратегія була простою і дієвою: постійно випускати нові моделі, утримувати ціни нижче конкурентів і завжди бути першим у технічних інноваціях. Ця стратегія перетворила невелику фірму з Фюрта на одного з найбільших виробників електроніки в післявоєнній Німеччині.
Кожен новий пристрій особисто перевірявся Ґрундігом — він буквально обмацував їх, перевіряючи ергономіку і якість виконання. Якщо щось не подобалося босові, наслідки могли бути непередбачуваними: відомий випадок, коли він викинув зразок, який йому не сподобався, з вікна з висоти 20 метрів.
Компанія розвивалася дуже швидко. Вже до 1949 року з конвеєра зійшов 150-тисячний радіоприймач Heinzelmann.
Золота епоха Grundig
На початку 1950-х років Grundig став найбільшим виробником радіотехніки в Європі. У переліку продукції компанії були короткохвильові радіоприймачі, котушкові магнітофони і радіоли з вініловими програвачами. Особливим успіхом користувався кишеньковий радіоприймач Grundig Boy, що став справжнім бестселером, вперше випущений 1949 року.
Компанія швидко реагувала на нові тренди. Коли в Німеччині почало розвиватися телебачення, Grundig презентував свій перший телевізор — Television Receiver 210. Це був доступний за ціною настільний телевізор з 14-дюймовим екраном.
До 1954 року два мільйони радіоприймачів Grundig працювали по всьому світу. А наступного року компанія стала світовим лідером з виготовлення магнітофонів. 1956 року Grundig закріпив своє лідерство, ставши найбільшим виробником магнітол, і випустив перший у своїй історії переносний приймач на транзисторах.
Також Grundig став першопрохідцем у виготовленні диктофонів. Інженери компанії розробили унікальні рішення для зменшення розміру плівки та котушок, створивши компактні пристрої для запису голосу. 1964 року вони створили власний формат компакт-касети DC-International. Щоправда, проєкт закрили через два роки.
1964 року Grundig представив революційну лінійку радіоприймачів Satellit. Ця серія, яка для експортних ринків продавалася під назвою Transistor, стала справжнім проривом у світі портативної електроніки. За час виробництва було випущено 17 різних моделей, кожна з яких відображала передові технології свого часу. Особливо популярними стали моделі Satellit, які поєднували в собі високу якість прийому, надійність та елегантний дизайн, що став візитівкою бренду.
1967 рік став визначальним — Макс Ґрундіг наважився інвестувати кошти у виготовлення кольорових телевізорів, коли більшість німців ще дивилися чорно-білі. Ризик виправдався: коли попит на кольорові телевізори різко зріс, компанія виявилася єдиною повністю готовою до буму і захопила 40% німецького ринку. Нові моделі T800, T1000 і T1200 Color навіть вміли автоматично вимикати колір під час перегляду чорно-білих програм.
Для задоволення зростаючого попиту Grundig розширював виробництво. 1960 року відкрився завод у Північній Ірландії, 1965-го — в Португалії, потім з'явилася фабрика в італійському Роверето. У Нюрнберзі-Лангвассері збудували завод з виробництва пластмас для корпусів телевізорів.
Компанія продовжувала вражати ринок новинками. 1973 року з'явився перший портативний кольоровий телевізор Super Color 1510 зі зручною ручкою для перенесення, доступний у трьох кольорах.
1979 року Grundig представив революційний відеомагнітофон з двосторонньою касетою і перший у Німеччині кольоровий проєктор Cinema 9000 з трьома проєкційними кінескопами для створення кольорового зображення. У цей час на 30 підприємствах компанії як у Німеччині, так і за кордоном працювало 38 тисяч людей.
Успіх Grundig не обмежувався Західною Європою. У Радянському Союзі техніка цієї марки отримала статус елітної продукції і продавалася за чеки Зовнішпосилторгу — особливу валюту, доступну небагатьом.
Працювати в компанії Grundig було дуже почесно. Однак за зовнішнім блиском ховалися внутрішні проблеми. Стиль управління Макса Ґрундіга ставав дедалі більш авторитарним. Кожен новий пристрій мав отримати його особисте схвалення. У компанії існувала система "листків для консультацій" — нотаток, які Ґрундіг робив про все, що йому не подобалося, після чого викликав винних на килим. Противитися його рішенням було даремно — навіть головний дизайнер компанії був звільнений за те, що наважився заперечити босу. Жорсткий стиль управління Ґрундіга часто призводив до конфліктів із робітниками. Попри гарні зарплати і соціальні бонуси, співробітники були невдоволені повною відсутністю права голосу.
Це протистояння досягло апогею, коли профспілка IG Metall організувала масштабний страйк, зумівши навіть заблокувати доступ до території підприємства. Однак навіть ця демонстрація сили не змусила Ґрундіга змінити свою позицію. Після короткої перемоги профспілки все повернулося на круги своя — компанія залишалася його особистою вотчиною, де будь-яка спроба колективного впливу на прийняття рішень рішуче припинялася.
Попри зростаючі протиріччя, у цей період Grundig став символом німецької якості та технологічної переваги. Однак за цим блиском уже почали проявлятися перші тріщини, які в майбутньому призведуть до серйозних проблем. Але поки що ім'я Grundig було синонімом успіху, а сам Макс Ґрундіг вважався одним із найвпливовіших промисловців Європи.
Зіткнення з новою реальністю та початок занепаду
Наприкінці 1970-х років становище Grundig почало швидко змінюватися. Успіх компанії зіткнувся з комплексом проблем. Зовнішньою загрозою стала агресивна експансія японських компаній, які запропонували покупцям якісну техніку за значно нижчими цінами. Однак крах був значною мірою зумовлений і внутрішніми причинами: авторитарний стиль управління Макса Ґрундіга, його технократичний підхід та високі виробничі витрати в Німеччині не дозволяли компанії гнучко реагувати на виклики ринку.
Ударом для Grundig стала "війна форматів". Ґрундіг вперто просував свою систему Video 2000, розроблену разом із Philips 1979 року. Однак він не врахував головного — споживачів цікавила доступність контенту. У той час як для VHS випускалися тисячі фільмів, зокрема популярні вестерни, для Video 2000 було доступно лише кілька десятків стрічок.
Коли Ґрундігу повідомили про перевагу конкурентів у кількості доступних фільмів, він був щиро здивований: "Я й не думав, що люди дивитимуться таке!". Цей момент чудово ілюструє, як технократичний підхід Ґрундіга, зосереджений на технічній досконалості, зіткнувся з реальними потребами ринку. Японські компанії мали незаперечні переваги: вони працювали на весь світовий ринок, мали нижчі виробничі витрати та швидше переносили виробництво до країн із дешевшою робочою силою. Grundig виявився неготовим до нових правил гри.
У відчайдушній спробі врятувати становище Ґрундіг організував зустріч у Брюсселі, де запропонував створити європейський альянс виробників електроніки. Його план був амбітним — домогтися визнання системи Video 2000 офіційним стандартом для всіх європейських країн. Однак інші виробники відкинули цю пропозицію, віддавши перевагу закупівлі готових VHS-пристроїв у Японії і продажу їх під своїми брендами. Ґрундіг зневажливо називав такі компанії "троянськими конями" індустрії.
На початку 1980-х ситуація стала критичною. 1980 року компанія вперше у своїй історії показала збитки і почала скорочувати співробітників. У цей же час Philips почав скуповувати все більше акцій Grundig. 75-річний Ґрундіг не міг змиритися з втратою контролю над своїм дітищем. Він наївно вважав, що зможе продовжувати керувати дизайном і розробкою продукції, тоді як Philips займатиметься лише адміністративними питаннями. Однак новий власник швидко розставив усі крапки над i. Після 54 років керівництва компанією Макс Ґрундіг був змушений покинути будівлю, до якої більше ніколи не повернувся. Підприємець пішов з життя 1989 року.
1993 року Grundig AG перейшов під повний контроль нідерландської компанії Philips. Спроби голландського гіганта реанімувати легендарний бренд ні до чого не призвели. Хоча на початку 1990-х Grundig все ще створював інновації, почавши роботу над форматом 16:9 і представивши 1993 року нову Hi-Fi систему, фінансові негаразди наростали.
Придбання Grundig виявилася для Philips фатальною помилкою. Голландська компанія сподівалася за допомогою німецького бренду посилити свої позиції, але плани провалилися: за час володіння Grundig Philips втратив півтора мільярда доларів. І вже 1997 року Philips продав Grundig. Спочатку компанією керував консорціум баварських компаній, 2000 року її викупив німецький бізнесмен Антон Катрайн. Він намагався врятувати бренд, ведучи переговори з потенційними інвесторами, зокрема з тайванською Sampo і турецькою Beko, але всі спроби закінчилися невдачею.
Лише 2007 року турецький конгломерат Koç Holding купив компанію Grundig і розмістив бренд під своєю дочірньою компанією Arçelik A.Ş., якій також належать інші бренди побутової техніки (у тому числі Beko).
Сьогодні ім'я Grundig все ще можна зустріти на побутовій техніці, під брендом випускаються телевізори, пральні машини, холодильники і безліч інших пристроїв. Але як зауважують ті, хто знав компанію в її найкращі роки: "Те, що сьогодні називається Grundig, не має нічого спільного з тим, що створив Макс Ґрундіг".
Джерело: ukr.media
