Пригадаємо минувшину? Я пішла в школу наприкінці 90-х, а ставала дорослою переважно на початку 2000-х. Скрутний був час, чи не так? У нашому невеликому містечку всі жили майже однаково. Однаково кепсько. Заможні або забезпечені родини були рідкістю, зазвичай це 1-2 учні на цілий клас.
І всі помешкання були подібні одне до одного. У когось гірше, у когось ліпше, але всі більш-менш ідентичні. Ті самі старезні меблі, той самий буфет, заповнений зайвим непотребом. Власне, про непотріб. Непотребу було багато: все зберігалося на всякий випадок. Загалом панував хаос. І навіть якщо на перший погляд у кімнатах був певний затишок — то комори, балкони та шафи неодмінно були захаращені чимось непотрібним, то тут, то там можна було помітити заляпані вимикачі, пожовклі шпалери.
А скрута часто починається в свідомості, хоча матеріальні негаразди теж мають важливе значення. Адже, навіть якщо грошей небагато, багато що можна привести хоч до якогось порядку: викинути зайве, помити, а інколи й пофарбувати чи підклеїти те, що потребує мінімальних витрат. Але цього не роблять, тому що в голові сидить уявлення, що «ми злиденні, а злиденні ось так і живуть». Найчастіше гроші витрачаються на будь-що, тільки не на створення комфорту в домі. Навіщо щось змінювати? Лежав цей килим три покоління — і нічого, якось пережили. Ще полежить. Протерлося крісло до дірок — накриємо чимось. І так зійде.
І, звичайно, поряд зі злиднями рука об руку йде колекціонування, через яке в домі утворюється безлад. Нічого не викидають: старі дошки, якісь проводи, записники, зошити, газети, списані ручки, старий одяг. Шкода викинути, а раптом знадобиться? Я знаю з особистого досвіду, зі мною тривалий час було це відчуття. Я зберігала різні папірці в обкладинці паспорта. Об'єктивно непотрібні, старі. Але позбутися чомусь було шкода. Якось у мене була ціла коробка старої косметики: щось висохло, щось використано, щось прострочене. Але був певний бар’єр: не могла взяти і викинути.
На жаль, цього неможливо позбутися одним порухом руки. А найдивніше, що зі збільшенням прибутків звички залишаються. Я знаю людей, які вирвалися з тих злиднів, почали нормально існувати, мають усього вдосталь. Але колекціонування — це вже частина їхнього буття. Ось самі згадайте, адже в кожного в оселі були чудові набори посуду та келихи, якими ніхто не користувався? Вони стояли в надії, що колись знадобляться. Пити будемо зі старих, а ці нехай припадають пилом. Або абсолютно нова білосніжна постільна білизна, яка не застосовується й лежить у шафі до кращих часів. А потім передається як спадок і продовжує лежати в шафі вже в новій сім'ї.
І начебто гроші є, нові речі купуються. Але старі не утилізуються. Нові хай полежать, а ми ще старими попользуемся, навіщо викидати? Більшість продовжує так існувати, навіть якщо грошей стає досить багато. А деякі навіть не дозволяють собі нові речі. Гроші є, але витрачати жаль, за давньою доброю звичкою, ніби від серця відривають…
Пригадуєте Плюшкіна? Яскравий типаж людини, яка накопичує і відкладає все на чорний день. Навіть попри те, що гроші ж є. Але звичка залишається назавжди.
Я зуміла побороти цю шкідливу звичку. Мені хочеться жити в затишку і мінімалізмі, оточувати себе красивими новими речами. Якщо купується щось нове — старе неодмінно відправляється на смітник (або віддається комусь, якщо в доброму стані).
Річ у тому, що близько п'яти років тому я цілком змінила свій імідж. Перестала купувати купу дешевих і низькоякісних речей, виключила зі свого життя відверті антитренди: рюші, обтягуючі сукні, балетки, блузки, шифонові спідниці. Я склала всі ці речі в окрему шафу й накупила собі нового гарного одягу. Старі речі, звісно ж, не носила. За три роки я не одягла жодну річ. Жодного разу! Але зберігала їх. Навіщо? Вони займали майже цілу шафу. Лежали мертвим вантажем. І я сама собі не могла пояснити, чому не позбавляюся їх.
Взяла себе в руки. Спочатку зібрала один величезний пакет. Вибрала найбільш відразливий за стилем одяг, на мою думку. Я не носила й не збиралася нічого з цього носити. Але позбуватися було шкода, навіть не знаю, як це пояснити. Напевно, все з дитинства. Після першого пакета стало простіше, навіть якийсь азарт з'явився. Зібрала ще два, потім ще й ще. Згодом шафа з непотрібними речами спорожніла, звільнилося місце під гарні нові речі. І на душі якось легше стало.
Але я досі не спромоглася позбутися всього зайвого. Тому кожні вихідні влаштовую собі челендж: зібрати 30 непотрібних речей і викинути без жалю. Це не обов'язково мають бути якісь великі речі. Нехай це будуть непотрібні старі шнурки, стрічка, якась забута візитка, заклепка від куртки, якої вже немає, папірець із нагадуванням. Щоразу мені здається: ну ось усе, утилізувати більше нічого. І щоразу знаходжу все новий і новий непотріб. Адже все одно постійно щось нове купую, а щось старе перестаю використовувати.
Минулими вихідними провела ревізію у всіх своїх косметичках. І тільки звідти знайшла 30 непотрібних речей: обрубок олівця для очей, старенький блиск для губ, розбита палетка тіней, розтріпаний пензлик для брів.
Жити поряд із непотребом і забутими зайвими речами важко. Таке життя перестає бути комфортним. І це стосується не тільки фізичного непотребу. Останнім часом намагаюся чистити свій інформаційний простір: це теж дуже важливо. Адже все починається з нашого душевного стану, тому важливо вчасно відгородити себе від інформаційного шуму. Відписуюся від тих, хто мені вже не цікавий, не переглядаю меми, не читаю плітки про зірок.
Для багатьох, поки живеш у нескінченному хаосі, про комфорт, працездатність і натхнення важко говорити. Це складно, це з нами від самого дитинства. Але потрібно вміти перемагати себе. Спочатку буде складно, але потім… Ви оціните цей кайф. Я швидко увійшла в смак і рада цьому.
Джерело: ukr.media
