“Розмовляю з фарбами”: персональна експозиція Анни Сапон у Музеї Ханенків.

У Музеї Ханенків 23 січня було відкрито дебютну персональну експозицію Анни Сапон — "З художницями, кураторками, золотими заходами сонця", під керівництвом Каті Лібкінд.

Найменування виставки — рядок з поезії авторки, що адресована провідному куратору 60-ї Венеційської бієнале, Андріано Педросі. Цей текст постав у рамках проєкту національного павільйону під кураторством Каті Бучацької "Щирі вітання". У самій назві криються основні тематики творчості Анни: міркування про митців та кураторів, зображення світанків і призахідних сонць. До цього списку слід додати ще й рай, якому в експозиції та загальній діяльності авторки приділено особливу увагу.

Головними елементами експозиції виступають одинадцять килимів, виконаних у техніці тафтингу — саме завдяки бажанню їх продемонструвати зародився цей проєкт. Також будуть показані два арт-об’єкти, спеціально створені для цієї виставки, та приблизно тридцять робіт, над якими мисткиня працювала протягом 2020–2025 років.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська побувала на монтажі виставки та поспілкувалася з художницею Анною Сапон, кураторкою Катею Лібкінд, координаторами Андрієм Цикотою та Катериною Барановською, щоб розповісти, яким вийшов цей проєкт та чому він є важливим.

Про те, як відбувається знайомство із мистецтвом Ані

Мандрівка відвідувачів починається з кураторського тексту, для якого виділено окремий куточок. Це найбільш особистий етап огляду.

Подальша зала занурює у творчий спадок 2020–2025 років. Тут розміщені вітрини з текстами та ескізами Анни, згрупованими за колірною гамою та настроями: від прохолодних тонів самотності та смутку до яскравих передчуттів раю.

Згідно з ідеєю кураторки, ця частина слугує відправною точкою у вивченні іконографії мисткині, що вимагає від глядачів неквапливого споглядання, зосередженості та особливої уваги до деталей.

Перша зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Один з витворів Анни, натхненний її відвідуванням Музею Ханенків ще у 2021 році, символічно займає місце полотна із зображенням інфанти, про яку йдеться у тексті художниці. Однак, загальний діалог з музейним простором побудований скоріше на формальному рівні.

Катя Лібкінд наголошує, що навмисно прагнула не перевантажувати експозицію концептуальною іронією чи заплутаними нашаруваннями, щоб зберегти простір для відвертого висловлювання Анни.

Монтаж виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надно Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Серцевина експозиції — третя зала. У ній представлені великі килими у техніці тафтингу з образами художниць та кураторок: Валерії Тарасенко, Анни Виноградової, Каті Бучацької, Марії Леоненко, Анни Потьомкіної, Оксани Озарчук, Тасі Шпіль, Марії Ланько та Лізи Герман. До того ж, кожній з героїнь присвячено вірш.

Килими розміщені у формі прямокутника, що дозволяє зайти всередину об’єкта або обійти його довкола. Питання щодо того, яким боком демонструвати килими, викликало дискусії серед команди, оскільки виворітна сторона виробів вабила мисткиню та кураторку не менше, ніж лицьова.

Остаточне рішення було прийнято після відвідин Софії Київської: Анна почала прикрашати шви на звороті золотим поталем. Анна пояснює: "Я люблю картини, де багато золота та срібла. Срібло — це сніг і лід, а золото — це сонце та світло".

Це рішення утворило несподівану візуальну риму з "Червоною вітальнею" Музею Ханенків, де у розписах Вільгельма Котарбінського також переважають золоті відтінки. Таким чином, роботи художниці органічно поєднуються з інтер’єрами музею на рівні матеріалів.

Катя Лібкінд під час монтажу виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Четверта зала — діалог між кураторкою та художницею. Анна створила килим з портретом Каті, яка, в свою чергу, зробила фігурку художниці, яка спостерігає за власним "розкладом у раю у день відкриття своєї виставки". Ця взаємодія логічно завершується в останній залі, де представлено триповерхову модель раю.

"Внизу сховище, куди я йду, коли мені тривожно. Далі — майстерня, а на третьому поверсі — рай, звісно ж, із садом", — розповідає Анна.

Тут також закінчується особисте знайомство з Катею та Анею через відеоінтерв’ю, спеціально зняте для проєкту. На думку кураторки, ця розмова є надзвичайно щирою саме через свою безпосередність: "Воно трохи нудне та кумедне. Ми часто не знаємо, про що запитати". Проте ця непрофесійність дуже подобається Каті Лібкінд, вона бачить особливу цінність у тому, як наївне мистецтво проникає в простір класичного музею.

Остання зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Про інклюзивність, що не є основною метою

Важливою складовою проєкту є його інклюзивність. Анна Сапон — художниця, одна із засновниць майстерні "Ательєнормально" для митців із синдромом Дауна та без нього, а також центру для нейровідмінних і нейротипових мисткинь і митців "Прекарня" (від слів "прекрасність" і "пекарня"). У 2024 році вона переробила логотип Forbes і з’явилася на обкладинці журналу, а також взяла участь у 60-й Венеційській бієнале в рамках проєкту національного павільйону "Щирі вітання" під керівництвом Каті Бучацької.

Мисткиня має синдром Дауна, проте команда проєкту підкреслює: діагноз ніколи не був причиною чи ціллю виставки. Сама Анна позиціонує себе насамперед як художницю, і саме такий підхід підтримують у Музеї Ханенків.

Це вже не перший проєкт установи, до якого залучають нейровідмінних митців. У 2021 році тут відбулася виставка "Це мені можна", де також брала участь Анна Сапон.

Килим авторства Анни Сапон. Надано Музеєм Ханенків/Катя Лібкінд

Експозиція сконструйована таким чином, щоб відвідувачі спочатку сформували власну щиру думку про мистецтво, і лише в останній залі, через відеоінтерв’ю, познайомилися з особистістю художниці.

Координатор проєкту Андрій Цикота вважає, що виставка здатна допомогти суспільству порозумітися, долаючи страх перед невідомим. Для багатьох глядачів це шанс познайомитися з досвідом людини, чий погляд на світ раніше міг бути невидимим.

Тексти Анни, представлені в експозиції, дають змогу зробити це без посередників. Також корисними можуть бути екскурсії Каті Лібкінд та спільні прогулянки залами з Катею та Анною, які вже передбачені програмою.

На думку Каті Лібкінд, творчість Анни — це безперервний процес, де відсутній поділ на техніки. Килими, малюнки чи тексти є лише різними проявами єдиної лінії: захоплення світлом, заходами сонця та жіночою вродою. Кураторка відзначає парадокс: попри те, що Анна зосереджується на канонічно красивих образах, вона залишається глибоко самотньою та сумною людиною. Вона прагне "нормальності", хоча насправді і є "дуже нормальною".

Для координаторки Катерини Барановської у роботах Анни проявляється унікальна здатність знаходити красу у вирі війни.

"Анна говорить про свій біль, страх, про розпач, про пошук краси у світі, що руйнується. І будь-який відвідувач, який дивиться на це, зрозуміє її миттєво. Він буде емпатувати одразу з перших рядків", — переконана Катерина.

Сама Анна розповідає, що коли почалася війна — їй було дуже зле, вона не могла говорити, і тому малювала: "Коли я малюю фарбами, я з ними спілкуюся".

Зворотний бік килиму Анни Сапон. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Проєкт базується на співпраці. Катя Лібкінд допомагає Анні на кожному етапі — від вибору пряжі до розробки експозиції. Вона бачить свою роль у втіленні амбіцій художниці: "Моє завдання — максимально реалізувати її амбіцію так, як я її розумію, так, як вона може мені її донести". При цьому мисткиня є повноправною учасницею кожного рішення.

І найголовніше, виставку варто відвідати заради автентичності. Проєкт позбавлений надуманих сенсів, а роботи не потребують мудрованих слів, адже цікаві самі по собі. Ця відвертість спонукає взаємодіяти з побаченим таким же чином: на килимі з "райським розкладом" можна полежати, над відеоінтерв’ю посміятися