Доля, віщуни та кості. Чому ми довіряємо міфам про невідворотну прийдешність.

Зручно думати, що твоє життя розплановане наперед десь у високих інстанціях. Це відмінно знімає провину. Коли все валиться з рук, завжди можна махнути рукою і вимовити: така моя участь.

Для значущості цю містику зазвичай обертають у наукову обгортку. Візьмемо, наприклад, Олександра Горбовського. У публікаціях його обожнюють величати знаменитим вченим-істориком, який майже з обчислювальною машиною довів існування неминучого майбутнього. Я читав його роботи. Горбовський дійсно мав кандидатський ступінь, але запам’ятався як белетрист і популяризатор езотерики, НЛО та парапсихології. Жодна авторитетна наука його містичні дослідження не визнавала. Це белетристика, а не факти.

Але міфи живуть далі. Переповідають казки про британського фельдмаршала лорда Кітченера. Нібито, у 44 роки йому напророкували смерть у морі в 66, і саме так усе і сталося в 1916 році. Факти? Кітченер дійсно загинув на крейсері, який підірвався на міні. А ось «точне пророцтво» — це вигадка ірландського хіроманта Кайро. Свій прогноз він завбачливо надрукував вже після кончини фельдмаршала.

Те ж саме відноситься і до гарних історичних анекдотів. Божевільний, який у 1789 році нібито передбачив пожежу та подарунок московському генералу Єропкіну. Або Распутін, який біг за каретою Столипіна з криком «Смерть за ним поспішає!». Це народна творчість. Спогади писалися через роки, коли постать того ж Распутіна вже остаточно обросла містичним флером. Заднім числом ми всі вміємо пророкувати.

А ще є стандартний аргумент «одна знайома розповідала». Солдат, який порадив приятелю відписати додому перед боєм і той загинув. Лікарка, яка щось там відчувала. Це звичайна помилка вцілілого. Наш розум жадібно чіпляється за один епізод, коли випадкове передбачення співпало з дійсністю. І повністю викреслює з пам’яті тисячі ситуацій, коли чиясь тривога виявилася просто результатом поганого сну або випитої на ніч кави.

Найбільше мене дивує, коли езотерику намагаються прив’язати до фізики. Чули легенду про лабораторні досліди з гральними кістками? Мовляв, людина зусиллям волі може змусити кубик падати потрібною гранню і таким чином «створювати дійсність».

Забудьте. Йдеться про експерименти парапсихолога Джозефа Райна ще з 1930-х років. Сучасна наука вже давно викинула їх у смітник. Жоден експеримент, виконаний за строгими правилами подвійного сліпого методу, жодного разу не підтвердив існування телекінезу. Зусиллям думки ви можете хіба що викликати у себе мігрень від перенапруги, але точно не перекинути пластиковий кубик.

Майбутнє не прописане і не сформоване задовго до нашої появи. Свобода вибору чи фатум — це тема для філософських дебатів за склянкою вина, а не доведений розклад подій. Ніхто не показує вам варіанти майбутнього через пророцтва. Все значно простіше: ми самі приймаємо рішення і самі розплутуємо їх наслідки.

Поділитися

Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.

⚡ Пульс читачів

Віра в долю — це визнання вищого плану або звичайне боягузтво та небажання брати відповідальність за власні проблеми?

Вже проголосувала 1 особа. Приєднуйтесь до обговорення.

👇 Оберіть один з варіантів нижче

💪 Я сам господар свого життя 🔮 Все визначено заздалегідь 🤔 Іноді бувають дивні випадки

☝️ Спочатку висловіть свою думку

✏️ Написати відгук

📊 Карта думок

💪 Я сам господар свого життя 0% 🔮 Все визначено заздалегідь 0% 🤔 Іноді бувають дивні випадки 100% 💡

Дискусія тільки но починається. Станьте першим, хто висловить свою думку!

Коментарі

Спочатку нові ↕

Наразі немає відгуків. Будьте першим!

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *