Царські ворота з Києво-Печерської лаври: приклад кураторської діяльності у Музеї Вікторії та Альберта

У липні 2025 року Український інститут, у партнерстві з ICOM UK, ICOM Ukraine, Асоціацією музеїв та за сприяння Британської Ради, презентував англомовний посібник "Сприяння деколонізації в музеях: Україна у фокусі". Збірка містить конкретні приклади, де музейники та дослідники з різних країн світу діляться практичними підходами до процесу деколонізації. Українська версія посібника стала доступною у 2026 році.

Презентація українськомовної версії збірника "Сприяння деколонізації в музеях: Україна у фокусі" відбудеться 18 червня у Києві.

У цьому есеї Аліса Мінтер, старша кураторка колекції Розалінди та Артура Ґілбертів, Музеї Вікторії та Альберта (Лондон), розповідає історію Царських воріт із Києво-Печерської лаври та досвід переосмислення культурної спадщини.

Суспільне Культура ексклюзивно публікує цей матеріал.

Лютий 2022 року ознаменувався повномасштабним вторгненням Росії в Україну, що викликало глибокий резонанс у всьому світі. Британський культурний сектор оперативно відреагував, висловлюючи свою підтримку Україні та її культурним надбанням.

Усвідомлюючи необхідність практичної допомоги у збереженні мистецьких колекцій, фахівці у сфері культурної спадщини одночасно відчули моральний обов’язок уважніше ставитися до термінології, яка використовується для опису української культурної спадщини. Важливість цього аспекту тривалий час залишалася недооціненою з низки причин, зокрема через історичне домінування Росії та систематичне витіснення українського контексту. У Музеї Вікторії та Альберта прагнення виправити цю багаторічну недооцінку стимулювало перегляд музейних зібрань.

Як старша кураторка колекції Розалінди та Артура Ґілбертів, я зосередила свою увагу на двох парах видатних срібних царських врат для вівтаря, кожні з яких сягають майже трьох метрів у висоту.

Пара частково позолочених срібних царських врат церкви Різдва Пресвятої Богородиці, автор Григорій Чижевський, Київ, 1784 р. Музей Вікторії та Альберта, Лондон/публікується за дозволом Британської Ради

Пара позолочених срібних царських врат для церкви Воздвиження Хреста, автор Олексій Іщенко, Київ, 1784 р. Музей Вікторії та Альберта, Лондон/публікується за дозволом Британської Ради

Обидві пари походять із Національного заповідника "Києво-Печерська лавра", монастиря печер у Києві. Це місце було провідним центром православного християнства у Східній Європі з XI століття і нині є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

Хоча Києво-Печерська лавра офіційно отримала статус музею ще у 1920-х роках, поєднання радянського контролю над Україною, руйнувань під час Другої світової війни (1939–1945) та німецької окупації призвело до розпилення значної частини її культурних надбань на користь російських установ та колекціонерів. Численні інші артефакти опинилися у приватних колекціях у Сполучених Штатах та Західній Європі.

Каліфорнійський медіамагнат Вільям Рендольф Герст (1863–1951) придбав обидві пари царських врат у 1935 році в антикварній компанії J&S Goldschmidt. Згодом їх перепродали, і у 1972–1973 роках вони стали частиною колекції Розалінди та Артура Ґілбертів.

Срібні царські врата вперше були представлені публіці на виставці Monumental Silver ("Монументальне срібло") у Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес у 1973 році. Там вони експонувалися до 2000 року, коли вся колекція Ґілбертів була перевезена до Великої Британії та представлена у Сомерсет-хаусі (2000–2007). З 2008 року колекція перебуває під опікою Музею Вікторії та Альберта, де за неї відповідає спеціальна команда кураторів.

Після обговорень з Марією Близинською (співголовою ICOM UK) та Тетяною Філевською (креативною директоркою Українського інституту) я усвідомила, наскільки обмеженими були наші знання та якою мірою потребують коригування внутрішні музейні системи.

Перші зміни були внесені у співпраці з Тетяною Філевською, яка надала коректну назву церкви, з якої походить одна з пар царських врат, та зазначила імена майстрів, що їх виготовили. Вона також уточнила історичний контекст доби Російської імперії, коли були створені врата, а також надала інформацію про радянське розграбування українських культурних об’єктів у 1920-х роках, коли згадані царські врата були вилучені.

Далі постало питання формулювань у музейному каталозі. У ньому зазначалося: "Ці царські врата, ймовірно, замовила Катерина Велика для відзначення анексії Криму 1784 року. Імператриця перебувала у Києво-Печерській лаврі кілька тижнів перед тим, як вирушити у подорож новоприєднаними територіями". Такий опис віддзеркалював риторику російської переваги. Зокрема, текст використовував суперлатив "Велика" замість нейтрального "Катерина II", а слово "відзначення" замість нейтрального "святкування". Каталог також не роз’яснював суті "анексії" Криму за Катерини II та не згадував, що її перебування в монастирі мало глибокий символічний характер як складова частина ширшої стратегії підкорення значної частини України та позбавлення Києва автономії.

Третій аспект стосувався нестачі інформації про сам монастир та про роль царських врат у контексті київського ремісництва та української традиції сріблярства. Також не було згадано про ймовірне радянське вилучення та політичне значення Києво-Печерської лаври в умовах російського панування.

Під час цієї роботи ми були надзвичайно вдячні, коли з нами сконтактувався Максим Остапенко, генеральний директор Національного заповідника "Києво-Печерська лавра". Разом із ним та його колегами – заступницею генерального директора Світланою Котляревською, головною зберігачкою фондів Іриною Мартинюк та мистецтвознавицею Наталією Онопрієнко, фахівчинею з наукової реставрації та консервації рухомих пам’яток, – ми змогли уточнити інформацію та виправити помилки в музейній документації.

Спільна робота вже розпочалася, і її результатом стане глибша, багатошарова інтерпретація, яка буде представлена в оновлених галереях Колекції Ґілбертів навесні 2026 року.

Це лише один приклад ширших зусиль Музею Вікторії та Альберта, спрямованих на переосмислення описів українських предметів у музейних каталогах. Восени 2024 року Ада Вордсворт, аспірантка Школи слов’янських та східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона, розпочала шестимісячне стажування у Музеї Вікторії та Альберта. Її робота мала два напрямки: виявлення українських об’єктів у колекціях та перегляд термінології в музейних записах.

Вордсворт ідентифікувала записи, які потребували виправлення, зокрема випадки, коли топоніми зазначено неправильно або імена українських митців подано в російській транслітерації, а також ті, що вимагали подальшого дослідження. Вона вивчала добірку українських гравюр, придбаних музеєм у 1930-х роках, і розробила довідковий ресурс із рекомендованою термінологією та принципами транслітерації з української кирилиці.

Для Музею Вікторії та Альберта це лише частина ширших, усвідомлених і натхненних зусиль, спрямованих на коригування музейного наративу та переосмислення європейської колоніальної історії.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]