Директорка повідомила, що найцінніші експонати з Національного музею історії України вдалося сховати до початку обстрілів.

Внаслідок нападу російських військ на Київ постраждала Скарбниця Національного музею історії України, розташована на території заповідника "Києво-Печерська лавра".

Вибухова хвиля спричинила вибивання вікон в експозиційних та службових приміщеннях, проте найцінніші експонати вдалося завчасно убезпечити. Про стан музею після обстрілу, наслідки ворожих атак для культурної спадщини та діяльність із збереження історичних артефактів в ефірі Радіо Культура розповіла генеральна директорка музею Олена Земляна.

Суспільне Культура представляє текстову версію бесіди.

Олена Земляна обіймає посаду генеральної директорки Національного музею історії України з липня 2025 року. надано Суспільне Культура Національним музеєм історії України

Пані Олено, відомо, що руйнувань зазнали друкарня та інші будівлі, а Скарбниця Національного музею історії України знаходиться неподалік Успенського собору. В якому стані перебувають приміщення?

Будівлі зазнали пошкоджень. Від ударної хвилі було вибито шибки як у робочих приміщеннях, так і в залах, де демонструються музейні експозиції. Але, на щастя, ми заздалегідь перемістили найцінніші експонати, тобто експозиції були демонтовані. Таким чином, самі експонати не постраждали; маємо лише наслідки певних руйнувань конструкцій виставок, які були розташовані ближче до вікон.

Коли музей планує відновити роботу, і чи зможуть відвідувачі відвідати Скарбницю НМІУ?

Наразі проводяться роботи з усунення наслідків. Ми документуємо всі пошкодження, щоб зафіксувати збитки, а потім перейти до наступного етапу — відновлення, де це можливо. Важливо пам’ятати, що це об’єкт національного значення, що накладає певні обмеження на швидкість дій. Проте ми відчуваємо підтримку з боку всіх державних органів, тому, гадаю, відновлення відбудеться у найкоротші можливі терміни. Заповідник точно буде зачинений для відвідувачів до кінця поточного тижня. Ми орієнтуємося на приблизно такі ж терміни.

Ми вже згадували про Чернігів, Святогірськ, Одесу, Харків, Херсон. Які спільні ознаки спостерігаються в російських атаках на культурну спадщину?

Безумовно, це ідентичні методи знищення наших неповторних пам’яток. Це також призводить до певних обмежень у функціонуванні закладів, адже ми змушені переховувати колекції, що не дає змоги повноцінно представляти наші артефакти. Це стосується і працівників цих установ, які долають наслідки таких атак. Йдеться про стресові ситуації, фактично це є формою залякування як персоналу, так і загалом населення. Однак ми прагнемо впоратися з цими викликами та висловлюємо співчуття нашим колегам, які так само щодня зазнають ударів від ворожих дій.

Коли Росія знищує нашу культурну спадщину, вона намагається викрасти нашу історію, приглушити наше розуміння минулого. Що з цього приводу кажуть історики?

Агресор може мати на меті кілька чинників. По-перше, це прагнення якомога яскравіше продемонструвати свою зверхність, що їм не дуже вдається на полі бою. По-друге, це знищення найціннішого, що ми повинні зберегти для майбутніх поколінь. Отже, ця спланована атака має на меті також психологічний вплив. Я вдячна всім, хто тримається, адже навколо вирішення цієї проблеми сьогодні гуртується багато людей. Представники всіх державних інституцій, діячі культури — всі об’єдналися задля єдиної мети: захищати та зберігати, щоб наступні покоління мали можливість осягнути велич нашої історії та культури. Ворог прагне впливати на наше майбутнє, але ми тут стоїмо, щоб цьому запобігти.

Чи можемо ми, аналізуючи перелік зруйнованих пам’яток, зрозуміти, якою Росія бачить історію України?

Кожен об’єкт має значення — чи то загальнонаціональне, чи місцеве. Тому втрата будь-якої пам’ятки є для нас беззаперечною втратою цілого пласту історії. Нам потрібна цілісна картина, що охоплює всю широку географію нашої спадщини, наших артефактів, які перебувають під опікою України. Неможливо виділити якийсь окремий об’єкт як винятковий.

Чому пам’ять про руйнування інколи стає не менш важливою, ніж пам’ять про створення цих пам’яток?

Необхідно робити висновки з поточних подій, щоб максимально убезпечити себе в майбутньому. Тому цю інформацію про руйнування потрібно пам’ятати, зберігати, поширювати, аби така історія не повторилася. Ми маємо надію, що так і станеться. Після перемоги ми зможемо усвідомити весь масштаб збитків, якого зазнали на сьогодні.

Як, за вашим досвідом, відбувається процес повернення цінних артефактів до України?

Попри те, що головне завдання нині — вистояти та перемогти, існують люди, які усвідомлюють цінність культури та знаходять ресурси для її підтримки. Ми в Національному музеї історії України маємо таких друзів, завдяки яким було реалізовано чимало проєктів. Це і відома колекція “Скіфського золота”, яку було повернуто до України вже під час повномасштабного вторгнення, і колекція унікальних історичних артефактів, збережених для нас канадськими колегами, яку ми отримали наприкінці минулого року.

Усі ці предмети наразі в безпеці, і ми очікуватимемо, коли безпекова ситуація дозволить повноцінно поділитися з українцями радістю цього надбання. Безсумнівно, цю роботу необхідно продовжувати, вести переговори щодо повернення артефактів в Україну.