Картинка у книжці — це лише частина історії: “Ілюстротека” пояснює більше

У "Мистецькому арсеналі" 2 квітня розпочала роботу виставка — "Ілюстротека. Українська ілюстрація у діалозі двадцятих", створена за підтримки клубу ілюстрації Pictoric та кураторів Олега Грищенка і Олени Старанчук.

Згідно із визначеною метою, цей задум має вивчити тематику української графіки початкового періоду XX століття та виявити її взаємозв’язки із нинішньою ілюстрацією.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська відвідала цей проєкт і ділиться враженнями від побаченого.

Побачити виставку можна буде до 10 травня.

Графіка як продовження бесіди

Графіка, як засіб вираження, постійно знаходиться в полі зору "Мистецького арсеналу". Щороку в рамках "Книжкового арсеналу" можна зустріти виставки української ілюстрації різноманітного характеру. Наприклад, у 2019 році спільнота ілюстраторів "Ілюстрактор" організувала інклюзивну експозицію промоплакатів "Оболонья. Стіна ілюстраторів". У 2021 році клуб ілюстраторів Pictoric представив міжнародну експозицію "До речі, життя чудове", а у 2022 році — плакати з футуристичною тематикою — Coming Soon. Крім того, у 2025 році Pictoric провів у "Мистецькому Арсеналі" міжнародний форум ілюстрації та дизайну Pic Conference.

На цьому акцентує і співкураторка Олена Старанчук: основою поточної події стала багаторічна взаємодія з установою. І хоча безпосередня підготовка "Ілюстротеки" тривала близько шести місяців, задум виношувався набагато довше.

Директорка “Мистецького арсеналу” Олеся Островська-Люта (ліворуч) та куратори виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих” Олег Грищенко і Олена Старанчук під час відкриття. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дарʼя Ланова

За словами Старанчук, на міжнародних заходах команда Pictoric часто чула від іноземців питання щодо джерел української графічної спадщини. І, за її словами, раніше було важко надати вичерпну відповідь, не обмежуючись лише кількома іменами митців-шістдесятників чи сучасних художників, тому ця виставка — це спроба виправити ситуацію.

"Ключова ціль цього проєкту — продемонструвати історію ілюстрації не просто як явище, що виникло під впливом європейських трендів, а як глибокий, укорінений процес. Ми хочемо показати, що ілюстрація використовувалася у багатьох сферах: у видавничій справі, дизайні предметів побуту", — констатує Старанчук.

Як пропонують розмірковувати про ілюстрацію

І хоч зазначена ціль проєкту начебто передбачала традиційну послідовну розповідь, куратори навмисно уникли хронології. Експозиція не поділяється на "минуле" та "сучасне". Натомість, у кожному залі відбувається непідвладний часу діалог, де роботи митців минулого століття гармонійно співіснують із працями сучасників.

Це поєднання за темами, стилістикою чи техніками виглядає настільки природно, що без підписів інколи складно з першого погляду визначити автора роботи. Тому можна наочно переконатися, що традиції української графіки передаються, навіть якщо нинішні ілюстратори звертаються до надбання минулого підсвідомо.

Ідею наступності підкреслює і архітектура простору. Щоб уникнути одноманітної подорожі вздовж стін, архітектор виставки Ігор Тимощук запропонував перенести експозицію в простір за допомогою будівельних конструкцій.

"Мені дуже подобається цей індустріальний контраст між яскравими кольоровими роботами та великими риштуваннями. Це демонструє, наскільки недооцінений раніше напрям може розвинутися і який обсяг зайняти", — ділиться Тимощук.

Металеві конструкції, які присутні у всіх залах, — це передусім символічний жест. Вони нагадують про процеси, які не були доведені до кінця через репресії минулого століття, і водночас запевняють, що історія української ілюстрації продовжує творитися на наших очах.

Найбільш виразно ця метафора втілена у головному експонаті виставки — "Українській абетці" Георгія Нарбута. Роботу інтегрували безпосередньо в риштування, які, якщо подивитися згори, формують козацький хрест (що символічно, оскільки абетка сама по собі є поєднанням традицій козацького бароко і народного мистецтва). Інсталяція зустрічає відвідувачів у першій залі та супроводжує до останньої, видніючись крізь проходи.

Через передчасну смерть художника початковий задум залишився нереалізованим: у версії 1917 року графік створив 14 аркушів, а з варіанту 1919 року вціліло лише три. Щоб заповнити ці прогалини, куратори запропонували сучасним ілюстраторам домалювати літери та доповнити роботу сучасними образами, з єдиною умовою — дотримуватися початкової колірної палітри Нарбута.

“Українська абетка” в експозиції виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Зазвичай ми сприймаємо ілюстрацію як допоміжне зображення, що супроводжує текст. Куратори цієї виставки ж хочуть представити її як самостійний вид мистецтва. Щоб допомогти відвідувачам перейти від стереотипів до ширшого розуміння цієї форми, експозицію розділили на чотири тематичні розділи.

Все починається із залу "З обкладинки". Тут демонструють, що книжкова обкладинка може прикрашати не лише художні твори, але й науково-популярні видання та нотні збірки. Цей зал також важливий тим, що він надає можливість аудиторії побачити, як українська графіка XX століття була представлена у світі, зокрема на міжнародних виставках у Празі, Брюсселі, Римі та Берліні.

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Наступний етап — зал "Школи", присвячений освітньому процесу, зокрема в Українській академії мистецтв (зараз Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), де викладали Георгій Нарбут, Михайло Бойчук і Василь Кричевський, а також в осередках Харкова, Одеси та Львова.

Через замальовки, дипломні проєкти та монументальні мурали, створені вже нинішніми студентами, експозиція підкреслює наступність поколінь.

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Розділ "Дитяча ілюстрація" демонструє, що література для дітей не обов'язково має бути спрощеною. Навпаки — для художників вона завжди була повноцінним простором для серйозних мистецьких пошуків та інструментом, що формував естетичний смак дитини.

Класичні казки в оформленні Михайла Жука чи Олени Кульчицької природно переплітаються із сучасними роздумами на теми Чорнобиля та повномасштабної війни (зокрема, у "Жовтому метелику" Олександра Шатохіна чи "Війні, що змінила Рондо" Романи Романишин та Андрія Лесіва).

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Нарешті, простір "Поза книгою" остаточно звільняє ілюстрацію за межі паперових сторінок.

Керамічна дошка Івана Падалки, ескізи для кераміки Михайла Жука, текстиль тут сусідять з інді-відеоіграми, анімацією та плакатами протесту. Зрештою, ілюстрація набуває об'єму в пап'є-маше та оживає в цифрі, цілком підтверджуючи тезу з кураторського опису: "Ілюстрація — це універсальна графічна мова, яка може існувати далеко за межами звичного книжкового простору".

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Епілог

Виставка сприймається досить легко, оскільки головна увага тут приділяється візуальному аспекту. Проте, лаконічність текстового супроводу стає водночас як перевагою, так і недоліком проєкту. З одного боку, експозиція не перевантажує відвідувачів дидактикою. З іншого боку, вона дає швидше загальне уявлення.

Яким чином взаємодіяли між собою згадані мистецькі школи ХХ століття? Завдяки чому тогочасним майстрам вдалося сформувати стиль, що відрізнявся від європейських тенденцій? І найголовніше — чим же насправді є ілюстрація, якщо ми відмовилися від її звичайного трактування? "Ілюстротека" не дає остаточних відповідей, але чи заохочує вона до власних досліджень?

Підписуйтеся на нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Розкажіть свою історію Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах або через електронну пошту: [email protected]