За рік у нас вийшло близько двох сотень інтерв’ю. Згадуємо діалоги із найбільш неординарними та цікавими героями, які стали нашими співрозмовниками. У цій добірці зумисне не публікуємо інтерв’ю на побутові загальноміські теми.
ПАРТИЗАН ТА ВОЇН АРТЕМ «СХІДНИЙ»: НАВІТЬ РОСІЯНИ ДОПОМАГАЮТЬ «ЗЛИВАТИ» СВОЇ ПОЗИЦІЇ
Вісім років хлопець «зливав» координати російської армії для ЗСУ, за що був нагороджений медаллю від Залужного.
З недавніх пір Артем показав обличчя та привідкрив завісу свого життя. У цій супергеройській історії є багато ризиків, жертовності та болю. Поховавши одразу трьох близьких людей, він покинув рідне місто та змінив цивільний одяг на піксель.
Артем «Східний». Фото: Олексій Самсонов
Про життя в «лнр», партизанську діяльність, приєднання до лав ЗСУ та бажання російських солдатів упіймати його — в інтервʼю «Вечірньому Києву».
ІСТОРІЯ БОГОСЛОВА, ЯКИЙ СТАВ СНАЙПЕРОМ
Своїм влучним пострілом Андрій на прізвисько «Дід» ліквідує окупантів, які пересуваються на відстані понад півтора кілометра. Заради одного-єдиного «вирішального» пострілу снайпер може перебувати на вогневій позиції по кілька діб майже без сну, у постійній бойовій готовності.
Для нього це не перша війна. А свій перший снайперський досвід він отримав від американських морських піхотинців ще у 90-ті роки. До речі, саме в Америці наш герой закінчив Християнський університет. Захистив докторську дисертацію і викладав богослов’я у понад 20 країнах світу.
Снайпер Андрій на прізвисько «Дід» багатогранна особистість. Колаж: Наталія Слінкіна
Історія командира групи снайперів, заступника командира тактичного підрозділу особливого призначення «ГРІМ», батька п’ятьох синів, двоє з яких поряд з ним захищають Україну від російської орди.
«УКРАЇНЦІВ ПОКАРАЛИ ГОЛОДОМОРОМ ЗА ЗДОБУТУ ТА ВТРАЧЕНУ ДЕРЖАВНІСТЬ»
2023-ий рік — 90-і роковини Голодомору 1932-1933 років. Геноцид забрав життя мільйонів українців. Науковці обережно озвучують цифру у чотири мільйони. Кількість ненароджених ще важче підрахувати. Щоб вшанувати пам’ять замордованих страшною смертю співвітчизників, ще у 2006 році було вирішено створити Меморіальний комплекс пам’яті жертв голодоморів.
В.о.генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак розповіла про поповнення колекції музею, просвітницькі кампанії за кордоном та чи допоможе Канада добудувати другу чергу Національного музею Голодомору-геноциду.
Леся Гасиджак. Колаж: Наталя Слінкіна
Про те, чим живе Музей зараз та про плани, читайте в інтерв’ю з Лесею Гасиджак.
«ЯКЩО БУДЕ КАПІТУЛЯЦІЯ РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ, МИ ЗІГРАЄМО КОНЦЕРТ НА ЧЕРВОНІЙ ПЛОЩІ»
З перших днів війни, «Kozak System» у постійних роз’їздах — благодійні концерти просто неба в містах і селах, вояжі на передову, волонтерські десанти, виступи перед пораненими бійцями в шпиталях…
«Ця війна ведеться не за території, а за наші із вами душі і голови», — переконаний лідер гурту Іван Леньо.
Про роль кожного українця у цій війні, про волонтерство, закордонні тури і благодійні виступи в Україні, а також — про найгостріші переживання цієї боротьби, у відвертому інтерв’ю з фронтменом гурту, а з лютого 2022-го року ще й офіцером Патрульної поліції Іваном Леньо.
Іван Леньо. Фото: Борис Корпусенко
Про те, що надихає «козаків» на творчість під час війни, про стосунки і ролі всередині колективу та хто вийде на одну сцену із «козаками» на концерті до ювілею, — спеціально для «Вечірнього Києва».
«ДАВНІ ПЕЧАТКИ — СВІДКИ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ»
«Вечірній Київ» побував у гостях у відомого колекціонера Олексія Шереметьєва.
У професійних колах, та й не тільки, він не потребує представлення. Свого часу дитяче захоплення історією пану Олексію вдалося успішно перетворити у професійне колекціонування.
Останні 15 років він цікавиться сфрагістикою — наукою про печатки. І сьогодні у його колекціях понад 10 тисяч артефактів, які охоплюють 1000-ліття історії й проливають світло навіть на ті відрізки нашого минулого, які називають «темними віками».
«Печатки — це паспорт нашої держави. Бо там де не збереглися паперові джерела, „говорить“ сфрагістика», — наголошує колекціонер.
Колекціонер Олексій Шереметьєв. Поруч — печатка Івана Скоропадського (1708 рік). Колаж: «Вечірній Київ»
Про що розповідають печатки, чому їх називають «паспортом держави», як виглядає печатка, якою користувалися чотири гетьмани та, зрештою, які виклики приватного колекціонування під час війни, — в інтерв’ю «Вечірнього Києва» зі співзасновником музею, Олексієм Шереметьєвим.
ІНТЕРВ’Ю З ГЕРАЛЬДИСТОМ ОЛЕКСІЄМ РУДЕНКОМ ПРО НЕКОРЕКТНУ СИМВОЛІКУ
Нещодавно презентували новий варіант гербу для Київської області. Головний аргумент — чинне зображення Юрія Змієборця, яке затвердили у 1999-ому, практично не відрізнити від актуального герба ворожої Москви. Аби позбутися абсурдності у символіці, для Київщини пропонують повернути найдавніший знак, який зустрічався ще у 15 столітті, — «срібного ангела, що молиться».
Олексій Руденко — один з тих, хто працював над проєктом.
«Найдавнішим гербом Київщини є «срібний ангел, що молиться», — переконаний геральдист.
Олексій Руденко. Коллаж: «Вечірній Київ»
Пан Олексій створював символіку ще коли це не було трендом, а його першим місцем роботи було Міністерство оборони України. Нині працює головним спеціалістом відділу військової символіки управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ. Є заслуженим художником України, викладає.
Про те, чому треба змінювати герб Київщини, які символи насправді колись були на київських хоругвах та як і для чого Московія нав’язувала нам свої знаки, — в розгорнутому інтерв’ю з Олексієм Руденком.
30 РОКІВ МИ НАМАГАЄМОСЬ ОЧИСТИТИ ІМ’Я МАЗЕПИ: ІНТЕРВ’Ю З ІСТОРИКОМ ОЛЬГОЮ КОВАЛЕВСЬКОЮ
Постать гетьмана Івана Мазепи — одна з найбільш складних в українській історії. Століттями українцям навʼязували думку про його зраду, розповідали про анафему. Але сучасні українські історики, які досліджують добу гетьмана, кажуть про його винятковий внесок, як державника, мецената, талановитого дипломата та видатного політика.
Дослідники спадщини гетьмана Івана Мазепи вважають його головним талантом — вміння бути політиком-державником, саме ця діяльність на користь України і призвела до намагання спотворити його постать в очах суспільства протягом імперського та радянського часів.
Ольга Ковалевська Фото: Ольга Скотнікова
Журналістка «Вечірнього Києва» поспілкувалась з доктором історичних наук, професором Ольгою Ковалевською, яка з 1992 року займається постаттю Івана Мазепи. Дослідниця розповіла про деякі стереотипи у сприйнятті гетьмана у минулому і поділилася результатами своїх досліджень.
АКТОРКА СОЛОМІЯ КИРИЛОВА ПРО ГОЛОВНУ ЖІНОЧУ РОЛЬ У ФІЛЬМІ «ПАМФІР»
Цьогоріч у широкий український прокат вийшла сімейно-кримінальна драма «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука. Світова прем’єра повнометражного фільму відбулася минулого року у Каннах. Стрічку створювали у копродукції України, Франції, Польщі та Чилі, вона здобула десятки нагород та викликала величезний ажіотаж.
«Вечірньому Києву» вдалося поспілкуватися з акторкою, яка зіграла головну жіночу роль у фільмі — Соломією Кириловою. Соломія родом зі Львова, навчалася у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, останні три роки проживає в Києві.
Соломія Кирилова зіграла головну жіночу роль у фільмі «Памфір». Фото: Юрко Кушнір
Вона також є виконавицею українських автентичних пісень, грає на рідкісних стародавніх музичних інструментах — фіделі, віолі да гамба, а також близько шести років співпрацює з театральним центром «Слово і Голос», де вчилася у співачки Наталки Половинки.
Попри багаторічний акторський досвід, цей проєкт став її дебютом в кіно.
Про роботу в дебютному повнометражному фільмі, про сучасне мистецтво та подальші особисті плани в умовах війни розповідає акторка, яка зіграла головну жіночу роль в фільмі «Памфір», — Соломія Кирилова.
ЗВІЛЬНЕНА З ПОЛОНУ МЕДИКИНЯ ПРО 180 ДІБ НЕВОЛІ
«Щоб не збожеволіти, сприймала це як квест, який маю пройти», — каже бойова медикиня 36-ї окремої бригади морської піхоти, капітан Марина Голінько, яка пів року провела у російському полоні.
Перед цим вона під безперервними обстрілами окупантів рятувала життя поранених в Маріуполі. П’ять разів росіяни мовчки перевозили її з однієї колонії до іншої. І кожного разу Марина сподівалась, що потрапила на обмін, але замість рідного краю знову бачила бараки, камеру та клаптик неба у вузькому заґратованому вікні. Серце в жінки розривалось.
Марина Голінько. Фото: Олександр Галух
Кавалера двох орденів «За мужність» Голінько звільнили з неволі 17 жовтня 2022 року під час чергового масштабного обміну полоненими. Того дня додому повернулися 108 українських жінок. Пів року страждань, болі, мороку та невідомості закінчились, і Марина нарешті змогла обійняти батьків та сестру Альону у рідному селі Кропивна на Черкащині.
Після реабілітації вона повернулася у свою військову частину в Одесі. Сьогодні служить начальником медичної служби Військово-морського ліцею імені віцеадмірала Володимира Безкоровайного. У Києві вона проходить курси підвищення кваліфікації на базі Української військово-медичної академії, після закінчення яких стане інструктором з тактичної медицини.
Складно повірити, що ця тендітна, невисокого зросту 29-річна дівчина з синіми, як у немовляти очима та чарівною посмішкою, пережила справжнє пекло. Важкими спогадами незламна захисниця Марина Голінько поділилася з журналістом «Вечірнього Києва».
ВІДОМА СИНОПТИКИНЯ ПОДІЛИЛАСЯ, ЯК РОБИТИ ТОЧНІ ПРОГНОЗИ ДЛЯ МЕГАПОЛІСА
У багатьох ЗМІ інформацію про погоду треба шукати десь між новинами про дозвілля і розваги. Поза тим, від погоди (а також — коректного її прогнозу), залежить наш настрій, здоров’я, а інколи навіть і життя. Професійно й цікаво про те, як працює синоптик і як складають прогнози, розповідає Наталя Діденко. Її та її кота Апельмона знають і люблять як ведучих програми «Погода» на одному із телеканалів.
«Оскільки я люблю метеорологію і люблю писати, у мене вийшло цікаве поєднання професій. Моя сторінка у Фейсбуці несподівано навіть для мене перетворилася на своєрідний блог», — зізнається улюблена синоптикиня багатьох українців Наталія Діденко.
Наталка Діденко. Фото: Борис Корпусенко
Пані Наталія у Гідрометцентрі пропрацювала 20 років. А тоді перейшла у медіа і, фактично, є єдиним медіа синоптиком.
Про особливості професії, співведучого програми погоди кота Апельмона та чому професійним синоптикам варто довіряти більше, ніж народним читайте в інтерв’ю з синоптикинею Діденко.
«УКРАЇНЦІ ЗАВЖДИ ПРАГНУЛИ СТВОРИТИ ПОМІСНУ АВТОКЕФАЛЬНУ ЦЕРКВУ»
Провідна наукова співробітниця з Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, професорка Людмила Филипович повідала «Вечірньому Києву» історію становлення української церкви від початку створення Київської митрополії й до наших днів.
У першій частині інтерв’ю релігієзнавиця Людмила Филипович розповіла як відбувалося становлення помісної української церкви та її подальша еволюція в різні етапи свого розвитку, а також як вплинула її анексія Московським патріархатом у 1686 році.
Професорка та релігієзнавиця Людмила Филипович. Фото з відкритих джерел
У своїй розповіді Людмила Филипович наголосила на важливих історичних постатях, зокрема Митрополитові Петрові Могилі та Гетьману Іванові Мазепі що відіграли значну роль у відродженні української православної церкви та будівництві багатьох знакових святинь і храмів.
Не оминула увагою професорка і боротьбу за незалежну помісну церкву під час визвольних змагань 1917-1921 років, яка також неабиякий вплив на подальшу боротьбу за автокефалію та зменшення релігійного впливу москви.
Також Людмила Філіпович наголосила, що потреба в самостійній та помісній церкві завжди була природним прагненням багатьох поколінь українців.
У другій частині інтерв’ю з Людмилою Филипович ми поспілкувалися про актуальні питання українського сьогодення, про канонічний статус УПЦ (МП), позицію Митрополита Онуфрія, перехід парафій до Православної церкви України та протести під Києво-Печерською Лаврою.
Також релігієзнавиця розповіла, чому українці досі продовжують ходити до Московського патріархату, і чому на її думку не завжди це залежить від політичних переконань самих вірян.
НАСЛІДКИ ВІЙНИ — НОВИЙ СПЛЕСК ВІЛ, РИЗИКОВИЙ СЕКС ТА ІНШІ ПОСТТРАВМАТИЧНІ СЦЕНАРІЇ
«Вечірньому Києву» вдалося записати розмову з директоркою Фонду Олени Пінчук — Ольгою Сердюк. Останні 20 років Фонд працює не лише з темою СНІД/ВІЛ, а й пропагує сексуальну освіту, підтримує кар’єру жінок, допомагає військовим тощо. А з початком великої війни — досліджує складні і чутливі теми: інтимні стосунки людей з бойовими травмами та замороження або кріоконсервація біоматеріалів захисників.
Ольга Сердюк, директорка Фонду Олени Пінчук, який працює з проблемами війни. Фото: Борис Корпусенко
Про замороження біоматеріалів військових, наслідки початку статевого життя у 12-14 років та важливість сексуальної освіти в інтерв’ю про чутливе з Ольгою Сердюк.
«НА ВІЙНІ БІЛЯ СВЯЩЕННИКА БІЙЦІ МАЮТЬ ВІДЧУВАТИ МИР»
Інтерв’ю з військовим капеланом ігуменом Саввою Дубатовком, який років з десять до 2014 року попереджав людей, що буде війна.
«На мене дивилися і не розуміли: «Як ти, отець, говориш такі речі…», — зізнається ігумен.
Отець Савва. Фото: фото з архіву капелана
Отець Савва навчався у Київській семінарії. Потім його запросили на навчання в Америці, де закінчив факультет теології Нью-Йоркського університету. Коли в Україні розпочалася війна, отець Савва став військовим капеланом.
«Пригадую випадок, який трапився на горі Карачун. Уночі вояків терміново підняли, був рейд. Всі хутко посідали в БТРи. Калуський солдат взяв вісім іконок з 90-тим псалмом, роздав побратимам. Так вийшло, що двом не вистачило. І лише вони в тій операції загинули. Сили молитви цієї молитви дуже велика. Людина, яка має біля себе 90 псалом має особливий захист.», — говорить військовий капелан.
Про це та інше він розповів в інтерв’ю «Вечірньому Києву».
ІНТЕРВ’Ю З ПРОФЕСОРКОЮ КОНСЕРВАТОРІЇ, ЯКА ЗВІЛЬНИЛАСЯ ЧЕРЕЗ ВІДМОВУ ПРИБРАТИ З НАЗВИ ІМ’Я ЧАЙКОВСЬКОГО
Головний мистецький виш з 1940 року носить ім’я Петра Чайковського, проте навіть на другому році повномасштабної війни не поспішає позбутися символу «руского міра».
Професорка кафедри світової музики НМАУ Олена Корчова написала заяву на звільнення через те, що навчальний заклад відмовляється прибирати з назви ім’я російського композитора Петра Чайковського.
«Вільна. Від сорому „чайковського миру“. Від гібридності в стінах НМАУ. Від сліпої волі більшості. Від розмивання людських і професійних істин», — написала вона на своїй сторінці у Фейсбук.
Про принципову позицію «Вечірньому Києву» розповіла колишня професорка Академії Олена Корчова.
Професорка Олена Корчова активно підтримує перейменування вишу. Колаж: Наталія Слінкіна
«Мені було важко прийняти ситуацію, де водночас існують дві консерваторії імені Петра Чайковського: московська та Київська, в якому остання лише формально є національною інституцією, а по факту — й надалі орієнтується на „рускій культурний мір“. Де підтримуються гасла на кшталт: „культури не воюють“, „освіта поза політикою“, а Чайковський — поза конкуренцією в справі музичного представництва України у світі…», — зізнаєтьмся в інтерв’ю журналістці пані Олена.
«ПІД ЧАС ПОВІТРЯНИХ ТРИВОГ ГЛЯДАЧІ ГОДИНАМИ ГОТОВІ ЧЕКАТИ ПІД ТЕАТРОМ»
Із січня обов’язки директорки-художньої керівниці Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра виконує Олеся Жураківська. Таке рішення ухвалив Департамент культури КМДА.
Олеся Жураківська працює в Театрі на лівому березі з 2002 року та є провідною акторкою. Вистави за її участю мають успіх у глядачів. Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, лауреатка багатьох театральних премій. Вже тривалий час опікується Будинком ветеранів сцени та є керівницею напряму соціальної політики НСТДУ (Національної спілки театральних діячів України).
Олеся Жураківська. Фото: Борис Корпусенко
«Вечірній Київ» розпитав Олесю Жураківську, чим сьогодні живе театр, як адаптувався в умовах воєнного стану та що нового готує глядачам.
«ПОТОПЕЛЬНИК ЯК ПІДСКОЧИТЬ — І ДАВАЙ ТІКАТИ»
Перша в Україні та єдина у столиці водолазка-рятувальниця Оксана Чехместренко розповіла «Вечірньому Києву» про очікування від служби та жорстку реальність, а також пояснила, чому залишається самотньою.
Ще кілька років тому вона не могла влаштуватися на цю роботу, адже професія водолаза входила до переліку з 458 професій, заборонених для жінок. Цю спадщину радянського минулого Міністерство охорони здоров’я незалежної України оформило наказом у 1993 році.
Згідно з документом, жінки не мали права бути пожежниками, водолазами, кермувати поїздами, автобусами далекого прямування тощо. Дискримінаційний наказ, що заважав професійній реалізації жінок, скасували наприкінці 2017 року. Оксана відразу скористалася відкритою можливістю зайнятися «чоловічою» справою та здійснити свою мрію — рятувати життя.
Оксана Чехместренко. Фото: Борис Корпусенко
Оксана Чехместренко стала першою в Україні жінкою-водолазом аварійно-рятувального загону спецпризначення Головного управління ДСНС у Києві. Її руде волосся та чарівна посмішка додали яскравих фарб до суворих буднів надзвичайників, а неабияка працездатність і наполегливість здобули повагу колег-чоловіків. Наразі Чехместренко обіймає посаду начальниці водолазно-рятувального відділення.
Сьогодні 34-річна Оксана не тільки рятує людей і дістає потопельників, а й виховує трьох дітей, займається спортом і танцями. При цьому живе у гуртожитку та навчається на заочному відділенні магістратури Черкаського інституту пожежної безпеки імені «Героїв Чорнобиля».
З чим доводиться стикатися жінці на «чоловічій» роботі? Про очікування та жорстку реальність, сексистські жарти та таємниці свого особистого життя Оксана розповіла «Вечірньому Києву» після дводобового чергування, яке, на жаль, не обійшлося без трагічних випадків.
«КОЖНА БУДІВЛЯ ЦЕ ПЕРШ ЗА ВСЕ АРХІТЕКТУРА»: ІНТЕРВ’Ю З СЕМЕНОМ ШИРОЧИНИМ
Дослідник архітектури, письменник та краєзнавець є автором низки ґрунтовних праць, присвячених формуванню забудови різних районів Києва.
«Люди не цінують спадщину тому що не знають її справжньої цінності. Часто розглядаючи будівлю виключно, як об’єкт нерухомості», — переконаний дослідник архітектури.
Семен Широчин. Колаж: «Вечірній Київ»
Значну увагу у своїх дослідженням Семен Широчин приділяє архітектурі сталінської доби, зокрема повоєнній відбудові Хрещатика.
«Вечірній Київ» поспілкувався з відомим краєзнавцем про київську архітектуру, нереалізовані проєкти та втрачені пам’ятки, а також про ідеї збереження та естетику київських пам’яток.
40 МІЛЬЯРДІВ ЗБИТКІВ І КАТАСТРОФА НА КАХОВСЬКІЙ СТАНЦІЇ: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ГІДРОЕНЕРГЕТИЦІ УКРАЇНИ
Інтерв’ю з керівником Укргідроенерго Ігорем Сиротою: про роботу ГЕС під час війни, їхню роль в роботі енергосистеми в критичні моменти, кошти на відновлення, ціни на електроенергію для споживачів. А також — про забезпечення водою населення України.
Ігор Сирота
«Головне завдання — максимально зберегти людей, а з нашими людьми ми все подолаємо й відновимо. Думаю, що весь світ побачив нашу згуртовану націю. Це до війни ми могли говорити — то є приватна генерація, то державна, теплова, атомна, альтернативна. А коли почалася війна — всі енергетики допомагали один одному, працювали синхронно, тому що розуміли: для людей, економіки, країни, щоб протистояти ворогу потрібна енергія», — констатує Ігор Сирота.
«БУЛИ ВИПАДКИ, КОЛИ МИ ПЕРЕРОБЛЯЛИ ОПЕРАЦІЇ ПІСЛЯ ЗАХІДНИХ КЛІНІК, ВИПРАВЛЯЛИ ЇХ ПОМИЛКИ»
Інтерв’ю із засновником, генеральним директором та старшим нейрохірургом Міжнародного Центру Нейрохірургії, кандидатом медичних наук Ігорем Курілецем.
«Вечірній Київ» продовжує знайомити читачів з людьми, які, як і все суспільство пережили своєрідний «воєнний переворот» долі. Але продовжили працювати за фахом і рятувати здоров’я та життя.
Попри вимушений переїзд з Києва на Львівщину, нейрохірурги з команди Ігоря Курільця відновили можливості допомагати людям.
Ігор Курілець. Колаж: Наталія Слінкіна
Саме Ігор Курілець першим в Україні застосував операційний мікроскоп та нейронавігацію у нейрохірургії, виконав сучасні операції з приводу сколіозу, травми хребта, гриж міжхребцевих дисків, пухлин головного та спинного мозку.
Нині Ігор Петрович консультує хворих у Києві та у Стрию на Львівщині.
Як вплинула на його професію велика війна? Чи зупинила наукові дослідження і професійний рух уперед? Які історії закарбували ці 15 місяців у пам’яті нейрохірурга Ігоря Курільця? Про це — у розмові з журналісткою «Вечірнього Києва».
АРОМАТИ РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО ЕПОХУ: ІНТЕРВ’Ю З НАЙВІДОМІШИМ ПАРФУМЕРОМ
У Києві презентували виставку на якій можна відчути аромати минулих років.
Серед крихкої краси своє місце у експозиції займає вітрина із вишуканими пляшечками — парфумами, що представляють розвиток парфумерії від радянських часів до сьогодення. А також окрема зона із бокалами у яких «приховані» різні аромати.
Це частина колекції відомого українського парфумера, художника та митця Богдана Зубченка. Про те, як парфуми свідчать про дух свого часу він розповів у інтерв’ю «Вечірньому Києву».
Парфумер Богдан Зубченко
«Назви парфумів, їхня стилістика, образи були продиктовані світом моди, ставши в аксесуарний ряд зі взуттям, одягом, сумочками. Часто аромат був найшикарнішим акцентом, але, водночас, найдоступнішим для споживача. Бо не кожна може замовити кутюрну сукню за 60 тисяч євро, а от парфум від Діора, Шанель чи Герлен — може», — переконаний парфумер.
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
