Ця подія відбулася в часи моєї роботи керівником маркетингового відділу у масштабному торговельному комплексі. Об'єкт був новозбудований, оснащений сучасними технологіями, з орендаторами міжнародного класу. Головний дохід, як і в аналогічних закладах, формувався за рахунок послуг оренди площ, інформує Ukr.Media.
Керівником був директор з якісною освітою, значним стажем і витонченими манерами. Проте його стиль управління не цілком відповідав очікуванням власників. Незважаючи на професійність, він спричиняв дисонанс у керівництві. Можливо, через свою незалежність. Або ж через те, що належав до «іншого кола».
Одного разу до офісу увійшла жвава жінка — дбайлива, самовпевнена, елегантна. Її представили як дружину одного із засновників. Офіційно її призначили на посаду заступниці директора. Номінально — для сприяння у роботі з орендарями. Надалі планувалося «спостерігати за розвитком подій».
Що вона мала за плечима? Бухгалтерську практику з 90-х, громадську діяльність та тривалу перерву, присвячену домашнім клопотам та особистому дозвіллю. Згодом вона захотіла відновитися у професійній сфері. Та замість поступового зростання — курсів, стажування, здобуття досвіду — вона одразу опинилася на керівній посаді.
І розпочалося.
Вона втручалася у всі сфери — від фінансової звітності до інженерного обслуговування будівлі. Проте її пропозиції ґрунтувалися не на експертності, а на життєвому досвіді: категоричність замість логіки, азарт замість аналітики. Світ технологій, корпоративних стандартів та міжнародних трендів залишився для неї незвіданим. Вона мала можливість навчатися — але вважала це зайвим. Бо «все розуміла і без того».
На оперативних нарадах вона сідала поряд з директором, іноді намагаючись корегувати й мої маркетингові стратегії — наприклад, запропонувала незвичні рекламні ідеї, які суперечили потребам аудиторії. Для неї головним критерієм було отримання уваги. Щодня вона обходила торгові ряди, вітаючися з персоналом, а потім хвалилася, що «її тут обожнюють».
Найбільше незручностей викликали публічні заходи. Під час одного з розіграшів призів для клієнтів вона сама ж і перемогла. Стояла на сцені з кухонним гаджетом, посміхалася, позувала. А відвідувачі невдоволено обмірковували: «Своїм тут усе можна». Потім вона виграла ще шарф та набір інструментів. Знову фотографування, усмішки, блиски камер. Частина гостей просто залишила приміщення.
Це стало критичною межею. Ми створили оновлені правила розіграшів: співробітники та їхні родини позбулися права брати участь. Документ був затверджений — навіть тими, хто зазвичай висловлював сумніви.
Тоді ж з'ясувалося, що вона намагалася зібрати інформацію, що компрометує директора. Безуспішно — підстави для критики не знайшлося. Єдиний «промах» — його спізнення на 15-20 хвилин.
Згодом її все частіше зазначали у головній штаб-квартирі. Вона почувалася господаркою, видавала розпорядження, а частина команди почала їй підлаштовуватися. Наприклад, помічниця відвозила її речі до клінінгу та мила посуд після неї.
Виглядало, що директорське крісло вже майже її. Але у день передачі повноважень з'явився ключовий акціонер із іншою кандидаткою. Її обрали новою керівницею. Вона вже мала стаж у нерухомостій індустрії та чітко усвідомлювала свої дії.
Колишня ж заступниця не змогла маніпулювати новою керівницею, як це робила раніше. Її перевели на обробку документів. Незабаром вона звільнилася.
Вона, звісно, не припинила активність — згодом з'явилася в іншій компанії. Але це вже історія для іншого оповідання.
Пройшли роки, але відчуття дисбалансу залишилося. Впевненість без глибини. Прагнення керувати — без розуміння механізмів. Вона бажала визнання, але найважливіший шлях до нього — не статусні атрибути, а експертність, емпатія та повага до колег.
Джерело: ukr.media
