Музично-психологічний підхід у виставі: композитор Іван Небесний про балет “Лускунчик Гофмана”

На Радіо Культура 31 грудня о 21:00 прозвучить радіоверсія балетної постановки "Лускунчик Гофмана", що була створена у театрі "Київська опера". Музику до неї написав творець Іван Небесний.

Про те, як він працював над "Лускунчиком Гофмана" та "Різдвяними симфонізмами", а також як характеризує особисту музичну стилістику, — композитор Іван Небесний розповів в інтерв’ю для Радіо Культура.

Композитор Іван Небесний. Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика

Як саме зародилася ідея створити український балет за відомим сюжетом німецького автора Ернста Теодора Гоффмана "Лускунчик і Мишачий король"?

Задумка належить директору Київської опери Петру Качанову. Він зателефонував та просто запропонував зустріч. Там він продемонстрував матеріали, які в нього є стосовно його задумки та стосовно того, що було б добре втілити.

Я на деякий час замислився над цим, але врешті-решт дав згоду, побачивши ідеї хореографа, з яким вже співпрацював, і збагнув, що може вийти пристойний продукт для українського глядача.

Не можу не поцікавитись у вас про те, що коли ви бралися за такий проєкт, то мимоволі над вами нависав умовний дамоклів меч. Маю на увазі всесвітньо відому версію Петра Чайковського цього балету. І як не крути, але певно ви усвідомлювали, що можливі порівняння. Чи не було у вас боязні або хвилювання?

Я про це зовсім не думав. Ми були в курсі: якщо просто анонсувати виставу під назвою "Лускунчик", це викличе ажіотаж і без музики. Петро Качанов здійснив дуже вдалий менеджерський крок. А ми просто створювали власний продукт для нашого глядача, зважаючи на його особливості та музичну чутливість. Ми все ж таки дійшли висновку, що така постановка буде цікава, і цілком нормально мати свою версію популярної казки у репертуарі театру.

Ви згадали, що вписали цю музику з урахуванням музичної чутливості, з психології публіки. А що маєте на увазі? Момент утримання уваги?

Так, безперечно. Наприклад, коли лунає лірична, некваплива музика, потрібно відчути, коли вдарити в литаври, щоб глядач прокинувся та зосередився.

Постанова “Лускунчик Гофмана”. Київський муніципальний академічний театр опери та балету

Отже, ви намагалися час від часу робити несподіванки?

Ідея була, як ви кажете, підносити сюрпризи. Мені здається, ми просто намагались постійно підтримувати зацікавленість і не розсіювати її. Психологія сприйняття будь-якої інформації відрізняється від тієї, якою була 100 чи 200 років тому. Люди могли насолоджуватися годинною симфонією. Зараз все важче і важче просто слухати годину музики, без відео- чи візуального супроводу.

Хочу розпитати про технологію, як ви писали. Наскільки я знаю, була постановка Артема Шошина, і сценографія переважно збереглась для створення нового балету "Лускунчик Гофмана". Як вам працювалося, коли вже існує сценографія, і вам треба створити музику, яка буде їй відповідати?

Це наша друга спільна праця з Артемом. Попередня його робота стала основою цієї постановки. Проте ми обговорювали деталі, передусім розвиток історії.

Я погодився на цю роботу за умови, що ми трохи розширимо сюжет, щоб було цікавіше спостерігати, щоб вистава не перетворилась на умовний концерт із певною кількістю номерів. У цьому контексті ми попрацювали та створили більше казку Гофмана, аніж просто збірку балетних номерів.

А які саме зміни в сюжетній лінії ви маєте на увазі?

У нас дещо розширилось. Ми розкрили більше того, що відбувається в казці. Принаймні, нам вдалося утримувати увагу глядача до самого завершення.

У вас були якісь ліміти, наприклад, така-то сцена має бути в такому-то темпі, і тривати певну кількість хвилин та секунд?

Звісно. Я вже не вперше працюю з Артемом за принципом музики до фільмів та музики до відео. Я спостерігаю репетицію на відео, бачу акценти та де бажано їх розмістити. В мене не завжди це виходить з точки зору музики, тоді я пропоную музику, а на репетиції узгоджують акценти під музику, і в результаті ми приходимо до логічного компромісу. Однак це вже не новітні технології, тому що по відео та через різноманітні додатки зараз усі спілкуються. Я вдома чи в студії спостерігав, що відбувається на репетиції, ми одразу пробували, затверджували і йшли далі.

Перш за все, має бути цікавий сюжет, твір, який в цілому підтримує зацікавленість. Для мене це було найголовніше завдання. Вважаю, що це твір, за який не соромно. Минулого року не тільки новорічні свята в Київській опері пройшли з аншлагами "Лускунчика Гофмана", а й упродовж декількох місяців після глядачі хотіли відвідувати вистави.

Постанова “Лускунчик Гофмана”. Київський муніципальний академічний театр опери та балету

Ви є автором вже не одного балету, зокрема згадаю таку резонансну постанову у Львівській опері — "Тіні забутих предків". Які вимоги ставить перед композитором власне створення балетної музики?

"Тіні забутих предків" ми теж робили разом з Артемом Шошиним. Для мене ключове завдання — щоб це було захопливо. Як то кажуть, концепція перейшла з однієї роботи в іншу. Мені здається, що це основна концепція в сучасному балеті. Далі все залежить від того, що люди працюють в гармонії, мають співпасти всі елементи. Повинно бути розуміння, що в таких проєктах не існує окремо музики, окремо балету, окремо світла, окремо сценографії. Усі елементи повинні працювати злагоджено. Балет "Тіні забутих предків" — це приклад того, що всі спрацювали настільки добре, щоб все потрапило в гармонію. На мою думку, саме в цьому полягає причина його великої успішності.

Тобто, ви маєте на увазі, що композитор тут не єдиний автор?

Якщо говорити про, наприклад, академічну музику, про жанри академічної музики, то там композитор може мати вирішальне слово. Якщо композитор вважає, що музика — це головне, то йому краще йти у філармонію. Там оркестр чи ансамбль (залежно від жанру) виконує те, що написано в нотах, що хотів донести композитор. А тут все-таки синтетичний вид мистецтва, і він залежить від успішного поєднання багатьох аспектів.

Ми зараз бачимо вашу дуже плідну співпрацю із Симфонічним оркестром Українського радіо, яким диригує маестро Володимир Шейко. Які переваги має для вас ця співпраця як для композитора?

По-перше, ми вже багато років друзі, ми намагаємося один одному допомагати та підтримувати. У кожного колективу завжди є потреби в плані аранжування, наприклад. В оркестрі є різноманітна репертуарна політика. Наприклад, хотілося б реалізувати якусь ідею, але вона не зовсім підходить симфонічному оркестру, тому її необхідно адаптувати. У нас склалися з оркестром такі стосунки, що ми доповнюємо один одного, оскільки досить часто працюємо разом.

Ми чуємо ваше ім’я як автора обробок, ваша авторська музика, звичайно, також виконується. Проєкт "Різдвяні симфонізми" — ближчий до авторської творчості чи до аранжувальної?

Це більше аранжувальна оркестрова річ. Але знаєте, як казав Іван Малкович, коли переконував мене це робити свого часу, коли ми розпочинали це ще з Мирославом Скориком: певні речі композитори повинні зробити. Ми заходимо в магазини та чуємо на фоні іноземну різдвяну музику — через лінощі, упередження чи власне самолюбство композитори соромляться створити такі прості, доступні речі, щоб в усіх супермаркетах в Україні лунала українська музика, українські колядки та щедрівки, народні пісні. Тому це була скоріше культурна місія, я так розглядаю цю роботу.

Але я б сказала, що й авторський стиль там досить помітний. Якщо порівняти дві частини цього проєкту, те, що зробив Мирослав Скорик, і те, що зробили ви, то складається враження, що один шар — українські колядки та щедрівки — звучить по-різному, оскільки кожен вклав свій авторський голос.

Вважаю: чим більше подібних різноманітних варіантів буде, тим краще для української культури.

На вашу думку, яка місія українського композитора в реаліях війни?

Я вже досить зріла людина, тому пам’ятаю період Перебудови, коли розпадався Радянський Союз. У культурному плані (не у воєнних умовах) була схожа ситуація. Певний період, років п’ять, була мода на радянську символіку, особливо на музику Союзу, що розвалився. Було просто популярно влаштовувати концерти зі стандартною музикою. Коли ми зараз більш критично аналізуємо ситуацію, є певна фільтрація якості музики.

За аналогією певний час було модно включати до програм твір українського композитора — як жест солідарності під час війни. Зараз ця практика поступово відходить, оскільки дуже ретельно фільтрується якість. Професійний оркестр не може виконувати слабкі за якістю твори, лише тому що вони українські. Тому завдання композитора — створювати справді високоякісну музику, незалежно від жанру чи стилю. На музичному ринку є місце для всіх, але попит — на якісну музику.

Ви вважаєте, що в нас недостатньо якісної музики?

Я вважаю, що в нас достатньо якісної музики, але слабка промоція. Проблема в тому, що в неї потрібно вкладати кошти. Поки ми бачимо окремі приклади ентузіастів, але на рівні популяризації це потребує фінансування. Ми маємо приклад нашого ворога: чим більше грошей вкладається, тим краща ситуація, і ми це спостерігаємо. Нам не потрібно нічого вигадувати, просто діяти зі своїм продуктом. Ми бачимо, як музика обслуговує пропаганду. Нам нічого не залишається, як діяти аналогічно, але тільки стосовно власної пропаганди. Ми розуміємо, що зараз ресурсів в Україні на це бракує. Але, можливо, з часом ситуація зміниться.

Ми живемо в час, коли стилі чітко окреслені, вони вже давно вичерпалися, особливо музичні. Зараз складно знайти людину, яка працює в якомусь одному стилі та чітко дотримується певних правил. Ми помічаємо, що композитори постійно експериментують із жанрами, з музичною мовою, зі стилістикою. У вас є уявлення про власну стилістику? Як ви для себе її визначаєте?

Я не можу сказати, що відшукав свій стиль. Не думаю, що наразі це можливо. Леонід Грабовський теоретично сформулював назву свого стилю і дійсно в ньому працює. Валентин Сильвестров сформував свій стиль, належить до категорії мінімалістів і свідомо працює в цьому стилі. Я не можу про себе такого заявити. Можливо, це життя змушує працювати в різних ситуаціях. Іноді діаметрально протилежних.

Коли я працюю з академічним фестивалем в Німеччині, наприклад, то що ми називаємо там експериментальною музикою? Звісно, я не можу там запропонувати "Різдвяні симфонізми". У минулому я досить багато створював музику на телебаченні, до фільмів, до телепрограм. Там інші підходи до музики. У театрі також зовсім інший, наприклад, коли це драматичний театр — це також інший, а коли це опера чи балет — це ще інший.

Коли людина використовує різні засоби виразності, тобто вона — мультиінструменталіст, можна так сказати. А з іншого боку, це свідчить про те, що людина ще не знайшла власної музичної мови, тобто вона використовує різні інструменти, які є.

Я все ще шукаю, щоб висловити щось таке, чого не було раніше. На жаль, поки що я про себе цього не можу сказати.

Але прагнете?

Звичайно. Існує така думка: чим дорослішим стаєш, тим більше розумієш. Чим більше знаєш, то усвідомлюєш, що взагалі нічого не знаєш. У цьому контексті триває постійний пошук.

На цьому етапі я намагаюся під конкретну ідею підбирати стиль, структуру, яка найкраще підійде для її розкриття.

Слідкуйте за нами у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через електронну пошту: [email protected]