Смачні суботи: дівчата-волонтерки у Києві піклуються про поранених бійців 08.02.2024 12:45 Укрінформ Допомагають одужувати захисникам, котрі перебувають на лікуванні в медичних установах – увагою, турботою та цілющим пловом від небайдужих
Найкращі лікувальні заклади столиці від 2014 року надають допомогу та реабілітацію воїнам, які дають відсіч російським агресорам. Волонтери допомагають знаходити необхідні речі для таких пацієнтів та підтримують їх вдячними словами.
Укрінформ провів кілька годин із жінками, які взяли за правило тричі на тиждень піклуватися про бійців, котрі потрапили з передової до лікарень, а також про цивільних, що постраждали від війни.
Знана актриса Даша Легейда-Сова (праворуч), яка долучилася до ініціативи.
Вже багато місяців поспіль волонтерки організовують “смачні суботи”, доставляючи домашні, щойно приготовані страви. Не тому, що в медичних установах не годують пацієнтів, а тому, що пиріжки, сирник по-львівськи, шарлотка, чебуреки та інші наїдки – це вияв вдячності за можливість жити в тилу під час жорстокої російсько-української війни. До цієї ініціативи долучається, зокрема, відома актриса Даша Легейда-Сова – донька і дружина наших захисників.
Євгенія Адвена почала волонтерську діяльність з 2014 року.
«Ми почали допомагати пораненим воїнам зі Сходу України ще у 2014 році, тоді в Центральному військовому госпіталі. Перша потреба була: “немає навіть на чому сидіти”, тому ми забезпечили їх пуфиками, – розповідає Євгенія Адвена, яка до цього займалася дизайном інтер’єрів та ландшафтів. – А потім я почала готувати. Мій син Дмитро, ще навчаючись у молодших класах, казав: “Приготуй волонтерську картоплю”. Вона звичайна – з м’ясом та грибами. Всі кажуть, що дуже смачна.
Ми експериментували з різними стравами: ліпили вареники, варили борщ та холодець. Все пакували порційно. Тим, кому потрібно було підняти гемоглобін, готували печінку. А комусь – легкий дієтичний гарбузовий крем-суп, бо нічого іншого було не можна. Зараз, понад півтора року, готую плов – він смакує чудово, навіть коли охолоне. У декого зі знайомих я так і записана в телефоні – Женя плов».
«Плов цілющий для героя. Смачного. Слава ЗСУ!»
Щоп’ятниці жінка вирушає купувати м’ясо та інші продукти для волонтерської страви. Чистить близько 3 кілограмів моркви, цибулі – приблизно 2 кг. Готує в суботу вранці. Фасує в одноразовий посуд і доставляє таксі до медичного закладу. Разом з іншими учасницями “руху” вони встигають відвідати поранених бійців саме в обідній час. Звідси й виникла назва “Смачні суботи”.
Після початку повномасштабного вторгнення вона готує одночасно 80 порцій, а то й 100. «Уже не пригадаю точно, в який саме момент почала писати на кожній упаковці: “Плов цілющий для героя. Смачного. Слава ЗСУ!”. Завжди дякують, іноді кажуть: “Я вже їв ваш плов”. Чимало захисників тривалий час лікуються у різних медичних установах», – розповідає Євгенія.
Волонтерки: Ірина Барало, Євгенія Адвена, Євгенія Федоришина, Олена Бєлячкова, Яна Черногрицька, Аня Потапенко, Ольга Пахомова, Аня Бадовська (зліва направо).
Традиційно в меню “смачних субот” – “підвішені” піци від “Ветерано-піци” на Лук’янівці. За це вони дякують Юлії Йорі. Інші добродійники забезпечують водою та соками. “Смачну суботу” 3 лютого для поранених захисників організували безпосередньо в закладі Ірина Барало, Євгенія Адвена, Євгенія Федоришина, Олена Бєлячкова, Яна Черногрицька, Аня Потапенко, Ольга Пахомова, Аня Бадовська.
Смачні суботи від волонтерок
Загалом “кістяк” цієї волонтерської ініціативи – спочатку п’ять учасниць, тепер вісім. Значно більше людей долучається з різноманітною допомогою. Вони не тільки готують їжу, а й забезпечують інші потреби поранених бійців: шиють адаптивний одяг, передають милиці тощо. Зараз під опікою перебувають пацієнти одного з найкращих столичних медичних закладів. Волонтери відвідують їх тричі на тиждень.
«У закладі, яким опікуємося, лікується чимало наших воїнів. Постійно відбувається їхня ротація, – розповідає Євгенія Адвена. – Тому дуже важливо, що нам виділили невелике приміщення, де ми зберігаємо речі, які можуть знадобитися будь-якої хвилини: зручні футболки і навіть спідню білизну із застібками для поранених, милиці, бритви, звичайний одяг, який часто необхідний тим, чиї родичі живуть далеко від Києва».
Олена Бєлячкова у госпіталі зустріла свого чоловіка Олексія Кодьмана.
Від самого початку у волонтерській групі працює юристка за фахом Олена Бєлячкова, яка відповідає за комунікаційно-організаційну роботу. Наприклад, вона шукала зручні нові матраци для Інституту травматології та ортопедії, де лікують і реабілітують захисників. Десяток цих предметів прибули до Києва з Івано-Франківська і успішно використовуються за призначенням. Волонтерка каже: «Хлопці різні, з різним настроєм, пораненнями, хворобами. Але з вдячністю, яка сторицею повертається від нас до них – славних воїнів. Є люди, які постійно роблять внески, допомагають, не залишаються осторонь».
До речі, Олена, займаючись волонтерством та питаннями зниклих безвісти під час російсько-української війни та військовополонених, у госпіталі зустріла свого чоловіка Олексія Кодьмана, якого обміняли з полону у 2017 році. Вони одружилися наприкінці 2022 року.
Рік у команді волонтерів Анна Бадовська.
«Спочатку до поранених захисників ходила моя мама, тепер через зайнятість іншою роботою навідується не так часто. Я долучилася до волонтерів рік тому, – каже Анна Бадовська зі сфери IT, яка тричі на тиждень намагається бути в медичному закладі. – Я спробувала. Побачила, що не страшно. Я боялася, що побачене в лікарні може викликати в мене емоційну реакцію. Але все обійшлося. Коли починаєш спілкуватися з хлопцями – хочеться їм тільки дякувати і допомагати».
Шиє адаптивний одяг для поранених Анна Потапенко.
Ще одна волонтерка з команди – Анна Потапенко, дизайнерка і швачка. Коли не вистачає рук, вона разом з іншими розносить їжу пораненим захисникам по поверхах медичного закладу. Проте її основне заняття – пошиття адаптивного одягу для поранених, який зручно одягати, коли рука чи нога не згинається. Загалом удома вона вже виготовила понад 500 одиниць таких виробів: футболки, спідню білизну, шорти, штани, чохли на апарати Ілізарова. Тепер за пів дня майстриня може пошити 4 пари шортів! Фурнітуру купує, як правило, за власні кошти, а для придбання тканин періодично збирають пожертви.
Волонтерка розповідає: «Після початку повномасштабної війни я виїжджала до Польщі, у містечко Рибнік. Коли Женя Адвена збирала милиці для поранених – я там звернулася по допомогу до місцевих мешканців через поляка, у якого мешкала. Відгукнулися. Ми привезли до Києва візки та милиці».
Коли мова зайшла про пошиття спеціального одягу для поранених – Анна спочатку сподівалася на колег, з якими працювала до цього і які обіцяли допомогти. Коли слова не дотримали, вона забрала тканину – і все зробила сама.
«Аня – богиня шиття. Малюнки на тканинах: і пташечки, і білочки, і лисички – щоб вони додавали настрою пораненим бійцям, – коментує Анна Бадовська. – Для хлопців основними є кнопки і кишені в такому одязі».
Яна Черногрицька долучилася до волонтерської ініціативи нещодавно.
Буквально кілька тижнів тому серед волонтерів з’явилася 23-річна Яна Черногрицька – вчителька англійської мови в дитячому садку. Вона розповідає: «Коли побачила в Facebook пост про актрису Дарію Легейду, яка займається волонтерством, і прочитала, що в цьому медичному закладі бракує вільних рук для допомоги пораненим бійцям, то написала електронного листа головному лікарю. Від нього отримала контакти волонтерів. Намагаюся приходити двічі на тиждень. Ми безмежно вдячні всім захисникам. Наша допомога – це мінімум, що ми можемо зробити, коли вони так багато роблять для всіх нас».
Геннадій Нікітько з Чернігівщини.
Захисники тепло, хоч і стримано, зустрічають волонтерок, але щиро радіють спілкуванню та дякують за необхідні речі і смачні пригощання. Ми розмовляємо з тими, хто погодився розповісти про себе для журналістської публікації. «Давайте почнемо з подяки, – каже колоритний Геннадій Нікітько з Чернігівщини, який також має псевдонім Шаман Сіверець і воює з 2015 року. – Хочу подякувати лікарям, які нас доглядають. Такого гарного ставлення, скільки воюю, я не бачив. Мені є з чим порівнювати».
Пан Геннадій везе з собою дримбу, прикрашену тризубом, і періодично грає.
Піхотинець отримав поранення ноги під Вугледаром рік тому. Переохолодження сприяло тому, що він втратив менше крові. Він пережив дві клінічні смерті. Пан Геннадій – учасник невеликого аматорського театру «Магія вогню», постійно везе з собою дримбу, прикрашену тризубом, і періодично грає, розповідаючи про незвичайні музичні інструменти.
Віктор Ільчук із Житомирщини.
Віктор Ільчук із Житомирщини був призваний рік тому до десантно-штурмових військ. Після двох місяців навчальних тренувань він воював на Запорізькому напрямку. Отримав контузію та поранення. Лікувався з минулого літа в Запоріжжі, Житомирі, тепер – у Києві йому зробили операцію на коліні. Військовий, якому попереду реабілітація, також дякує лікарям і волонтерам. Він каже: «Волонтери дуже допомагають».
Валентина Самченко, Київ
Фото Руслана Канюки та надані волонтерами.
Шпиталь Волонтери Військові допомога