“Лише дві подібні бази існували в Східній Європі”: художниця по костюмах про колекцію кіностудії Довженка, знищену росіянами

Під час масштабної ракетної атаки росіян на Київ у ніч на 15 червня було пошкоджено Національну кіностудію художніх фільмів імені Олександра Довженка.

На території студії постраждала прибудова до знімальних павільйонів, адміністративні та виробничі будівлі. Найбільших збитків зазнав костюмерний цех, де згоріла найбільша в Україні колекція костюмів. Тут зберігалося приблизно 100 тисяч костюмів та близько трьох мільйонів одиниць різноманітного одягу.

Директор кіностудії Довженка Андрій Дончик повідомив, що приміщення, де зберігалися вбрання з таких знакових стрічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”, повністю зруйновано.

“Суспільне Культура” поспілкувалося з художницею з костюмів Антоніною Белінською, яка працювала над образами персонажів фільмів “Захар Беркут”, “Сторожова застава”, “Я, «Побєда» і Берлін”, серіалів “Кріпосна” та “Козаки. Абсолютно брехлива історія”, про цінність колекції кіностудії.

Сьогодні вночі під час російської атаки на Київ кіностудія Довженка постраждала вже вдруге за короткий проміжок часу. Якщо попереднього разу йшлося про пошкодження комунікацій, вікон та дверей, то цього разу руйнування значно серйозніші. Зокрема, повністю згорів склад костюмів. Для людини, яка не пов’язана з кіноіндустрією, це може здатися просто великою шафою. Що насправді означала ця колекція для українського кіно і чому її втрата така болюча?

Насправді, матеріальна база кіностудії Довженка – і костюмерний цех, і реквізитний цех – завжди слугувала основою для створення масштабних історичних фільмів. Це стосується як українських картин, так і численних копродукцій, які до повномасштабної війни знімалися на території України.

Річ у тім, що в Східній Європі існувало лише дві такі потужні бази. Одна з них – це велика кіностудія Barrandov у Чехії, яка є частиною значної кількості історичних зйомок. Другою за значущістю була саме кіностудія Довженка.

Антоніна Белінська на знімальному майданчику фільму “Захар Беркут”. antoninabelinska/Instagram

Отже, це величезна втрата не лише для моїх українських колег, але й для іноземних фахівців, адже частина костюмів експортувалася для зйомок за кордоном.

Щоб усвідомити цінність тих костюмів, варто уявити, що матеріальна база кіностудії почала формуватися ще у 20-х роках минулого століття. Це результат праці кількох поколінь художників з костюмів, які їх створювали. Там було багато саме історичних, демонстраційних екземплярів. Чимало оригінальних костюмів, тобто не просто відтворених речей, а знайдених під час експедицій, привезених з-за кордону. Наприклад, величезна колекція автентичної спідньої білизни XIX століття, відновити яку вже неможливо.

Також було багато костюмів-реконструкцій, відтворених за оригіналами, які ми збирали по різних регіонах України. У музеях не було такої кількості етнографічних зразків, як на кіностудії Довженка.

Я особисто займалася збереженням таких історичних костюмів, аби їх не використовували для звичайних зйомок. Ми берегли ці речі для майбутніх експозицій, виставок. Всі ці плани існували. Зараз, звісно, ці речі втрачено.

Протягом майже 100 років художники з костюмів проводили дослідження, створювали реконструкції, виготовляли копії, збирали оригінали. Це потужна матеріальна база для історичного кіно в Україні, яка була знищена одним ударом.

Ми мали ще невеликі бази на Ялтинській та Одеській кіностудіях, але там ці цехи були розграбовані ще раніше. Єдина така база, що залишалася в Україні, була на студії Довженка.

І це не тільки одяг, це також аксесуари, взуття, чудові старовинні предмети ручної роботи…

Костюм героїні серіалу “Козаки. Абсолютно брехлива історія”. antoninabelinska/Instagram

Я бачила допис травесті-діви Монро, де вона розповідала про перуки та різноманітні прикраси з кіностудії Довженка.

Не знаю, чи постраждали перуки, бо це трохи в іншому приміщенні. Не можу сказати, чи вони пошкоджені. По сусідству розташований швейний цех. Я одразу зателефонувала їм сьогодні зранку – там повилітали вікна, але все обладнання збереглося.

Там треба лише все прибрати, і можна буде відновити роботу.

Хоч якісь добрі новини.

Так. Але найбільша цінність була саме в матеріальній базі.

Директор кіностудії нагадав, що там зберігалися костюми з культових українських фільмів, таких як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” тощо. Отже, разом із ними втрачено частину матеріальної історії українського кінематографа?

Так. Окрім того, що це була робоча база, зараз у розробці перебуває не одне українське історичне кіно. Наприклад, проекти, що зображують початок чи середину XX століття. Я щиро співчуваю цим художникам з костюмів, які минулого тижня відбирали вбрання. Тепер доля цих фільмів незрозуміла, адже пошиття такої матеріальної бази – це не робота на рік.

Ви маєте на увазі, наприклад, новий серіал про Виговського?

Я не знаю точно, про яке саме кіно йдеться. Сьогодні спілкувалася з колегою, художницею з костюмів, і вона розповіла, що вони саме відбирали костюми періоду Першої світової війни. У четвер-п’ятницю вони замовили ці речі, але ще не забрали їх.

Ви створювали костюми для багатьох українських фільмів. Про що ви насамперед подумали, коли дізналися про знищення цієї колекції на кіностудії?

Я відчула, що втратила спадщину своїх колег. Я втратила частину себе та значну частину своєї професії.

Варто розуміти, що матеріальна база кіностудії Довженка надавала можливість створювати кіно в Україні за конкурентними цінами. Я усвідомлюю, що після цієї трагедії нам доведеться орендувати речі за кордоном і транспортувати їх в Україну. Це зовсім інші бюджети.

І я чудово розумію, що це може на певний час загальмувати розвиток індустрії, особливо роботу художників з костюмів. Адже коли ти працюєш з історичними костюмами, ти не можеш обходитися без цієї бази, ти постійно з нею взаємодієш.

Я маю значний досвід роботи з історичним кіно, знаю базу Barrandov та інші костюмерні. Мені відомо, що там є, що можна взяти, в яких розмірах. Але за роки роботи на кіностудії Довженка я знала майже кожен костюм поштучно. Багато разів мій відділ допомагав наводити там лад. Я особисто сортувала ці історичні речі, аби вони не постраждали під час зйомок.

Сьогодні я набрала Толіка, завідувача складу, запитую: “Ну що?”. Він відповів: “Залишилася тільки одна цегла”.

Кіностудія Довженка після обстрілу 15 червня. Кіностудія Довженка/Facebook

Чи можете ви назвати кілька речей з цієї колекції, які мали для вас особливу цінність?

Для мене була цінною наявність там багатьох зразків. Наприклад, спідня білизна середини XIX століття, кінця XIX століття, початку XX століття. Це те, що можна побачити в музеях, але не можна доторкнутися чи зняти викрійки.

Те саме стосується взуття. Там було багато автентичних зразків взуття середини XIX століття. Це не одяг, його так просто не відтвориш.

Були копії розшитих камзолів XVIII століття. Це були не оригінали, а копії, але дуже точні, якісно виконані, що дозволяли вивчити технологію, роздивитися стародавні методи пошиття костюма. Адже якщо людина не займалася дослідженнями роками і не працювала з цими матеріалами, то просто пошити за картинкою неможливо. А тут була можливість взяти річ, привезти, показати технологію, як вона була виготовлена. Помацати ті тканини, способи обробки, оздоблення, крій.

Уявіть собі, це була жива база, якою можна було користуватися. Фактично, це був музейний фонд, до якого ми мали доступ, могли навчатися, розглядаючи роботи попередніх художників, яких вже немає серед живих. Адже багато поколінь художників з костюмів вкладали свою працю в цю базу. Вони оновлювали її, їздили в експедиції, збирали всі ці зразки.

Тому, безперечно, це надзвичайно велика втрата та трагедія як для представників моєї професії, так і для українського кіно загалом.