Кожна людина колись замислювалась над справедливістю у розподілі життєвих благ. Чому окремі особи отримують усе, а інші лишаються ні з чим? Чи принаймні значно менше, ніж могли б? Зазвичай відповідь лунає очевидна: «Нам просто не випало щастя». "Вони щасливчики, а я невдаха". Та чи справді все зводиться до вдалого стечення подій або знаходження в потрібний час у правильному місці? Для багатьох це не так. Навіть коли ситуація сприяє, позитивний результат може бути наслідком наполегливої праці, роботи над собою та власним життям, повідомляє Ukr.Media.
Вдача та власні зусилля нерозривно пов’язані, хоч люди іноді це відкидають. Дехто більше покладається на перше, інші — на друге. Важливо те, що, ігноруючи цей зв’язок, люди не усвідомлюють, як везіння впливає на їхні рішення та емоційний стан.
Успіх та відкидання вдачі
Історія знає приклади людей, які досягли висот, подолавши складні стартові умови. Одні пробивалися з самих низів, щоб отримати визнання, інші годинами шукали інвесторів для своїх ідей.
Хоча ми поважаємо їхні досягнення, роль щасливого випадку повністю виключати не варто. Проте успішні люди рідко готові визнати, що їм пощастило, або ж мінімізують цей фактор.
Для них бути названими «удачниками» — образливо. Вони категорично відкидають вплив везіння, акцентуючи увагу лише на власних заслугах. Це може свідчити, що успіх робить особистість агресивнішою. Навіть незначне згадування щастя їх дратує, адже вони сприймають це як втрату контролю. До того ж, визнання удачі може викликати відчуття зобов’язання перед кимось, що суперечить їхній впевненості в самостійності. Заперечення ж везіння загострює тривогу та ризик депресії при невдачах, погіршуючи психічний стан.
Проте у цього підходу є й переваги. Наприклад, навіть після провалів у таких людей залишається розвинене відчуття відповідальності, самоповаги та здатність аналізувати причинно-наслідкові зв’язки. Віра в те, що усе залежить від них, підсилює їхню продуктивність. Тому ігнорування удачі може бути ефективним для досягнення цілей, але ціною стає власне здоров’я.
Визнання ролі випадковості
Якщо одні заперечують вплив везіння, то інші повністю покладаються на нього. Така позиція має свої сильні та слабкі сторони. З одного боку, віра у випадковість позитивно відбивається на психіці: невдачі сприймаються спокійніше, адже їх пояснюють відсутністю щастя. Однак на цьому позитиви закінчуються.
Недоліки ж проявляються в поведінці: безвідповідальність, пасивність, відсутність чітких цілей. Такі люди живуть за принципом фаталізму, але їхня стійкість може зламатися під навалою серії невдач. Вони ризикують «потонути» у власній невдачі, адже не розрізняють ситуації, де можна вплинути на результат, і де панує випадковість.
Взаємодія вдачі та умов
Проблема полягає в тому, що ні заперечувачі, ні прихильники випадковості не розділяють поняття везіння та об’єктивних обставин. Перші зосереджені на останніх, другі — на першому. Проілюструємо це прикладами. Ми не обираємо місце, час або соціальний стан народження. Генетика, дитинство, матеріальний добробут — це даність, що не залежить від нас.
Наприклад, темношкірі мешканці США у ХХ столітті стикалися з системним пригніченням. Чи є їхній колір шкіри ознакою «невезіння»? Так. Та згодом з’являється Мартін Лютер Кінг, який використав соціально-економічні умови для боротьби за права. Для суспільства це стало щастям, для нього — вмілим використанням обставин.
Інший приклад: дитина з заможної родини отримала підтримку для відкриття бізнесу. Успіх цієї справи — це поєднання стартових можливостей (щастя) та вміння керувати ресурсами, аналізувати ринок. Однак такі люди часто ігнорують роль везіння, приписуючи все власним талантам або освіті, яка, доречно, теж була частково «подарунком» долі.
Отже, ключовий висновок: зберегти психологічний баланс можна, знайшовши золоту середину між визнанням удачі та впливом на обставини. Схилятися до крайнощів — шкідливо.
Джерело: ukr.media
