Викладання – моя пристрасть. Це те, що вмію та люблю робити. Я не збираюся відмовлятися від цього. Проте я покинув школу і не платую повертатися. Це відчуття сильніше за звичайне невдоволення – це ненависть! Далі я поясню причини, передає Ukr.Media.
Час
Педагог офіційно працює 18 годин. Але окрім уроків за партою, ніхто не рахує реальний час, витрачений на підготовку чи організацію. Заміни, позаштатні обов’язки, психологічна підтримка учнів – це лише частина «невидимої» роботи. Додаткові зусилля не оплачуються та рідко кимось оцінюються.
Якщо ви ще й прагнете бути відповідальним наставником, то перетворюєтесь на цілодобову службу підтримки – психолога, організатора, мотиватора одночасно.
Бюрократія
Обсяг документів для педагога викликає шок. Навчальні плани чи програми розвитку – це зрозумілі вимоги. Але коли від вас вимагають детальний маршрут для двогодинної екскурсії чи збір підписів батьків за тиждень до події – це вже занадто. Навіть простий вихід з класом потребує схвалення директора та паперової тяганини.
Списки, звіти, протоколи, нотатки – цей паперовий потік ніколи не закінчується. Іноді здається, що формальності важливіші за сам процес навчання.
Театр абсурду
Вищезазначеного достатньо, щоби зрозуміти: система часто суперечить здоровому глузду. Наприклад, базова фізіологічна потреба учня перетворюється на дилему: відпустити дитину в туалет і відповідати за можливі ризики чи змусити терпіти. Номінально учні – пріоритет, але на практиці програма вище за їхні потреби. Ви не можете затриматися на темі, яку діти не засвоїли, адже треба встигнути план. Ідеальна школа існує лише в теорії.
Атмосфера
Мені пощастило з розумним керівництвом і підтримуючими колегами. Та навіть там панувала напруга: авральні завдання, технічні збої, хаотичний потік інформації. Ламаний принтер, черги до комп’ютера, документи з дедлайном «на вчора» – постійний стрес став нормою.
Удосконалення
Формальне підвищення кваліфікації нерідко відірване від реальності. Як викладач мови, я знаходжу корисні ідеї у наукових дослідженнях, авторських блогах, креативних ресурсах. Офіційні тренінги ж часто марні: лише 20% дають нові знання, решта – повторення відомого або пуста трата часу. Але без «правильних» сертифікатів ваш розвиток для системи невидимий.
Втома
Урок вимагає максимуму енергії: треба захопити, навчити, зосередити. Але як це робити, коли у вас шість пар поспіль з мінімальними перервами? Фізичне та емоційне виснаження роблять своє – іноді хочеться просто мовчки сидіти за партою, а не творити «дива» на уроці.
Очікування
Потрібно одночасно задовольнити директора, батьків і учнів. Діти хочуть цікавих уроків – це справедливо. Батьки вимагають щоденних звітів про успіхи дитини – це неможливо при навантаженні в декілька класів. А керівництво чекає високих результатів, ідеальної документації та задоволених батьків. Міфи про «баланс» розвіюються за тиждень роботи.
Гроші
Зарплата не відповідає ні навантаженню, ні відповідальности. Навіть враховуючи «пільгову» відпустку, стресс та витрачений час ніколи не компенсуються. Мій досвід у різних школах лише підтвердив: сучасний вчитель все більше нагадує бюрократа, а не педагога. Я покинув школу, але не викладання. Бо освіта – це про людей, а не про звіти.
Джерело: ukr.media
