Діти Анни Сагайдачної ще не відвідували знімальний майданчик, оскільки продюсери не дозволяли.
Акторка Анна Сагайдачна, відома за серіалом “Кріпосна”, пригадала, як їй, будучи в положенні, доводилося грати у футбол і відмовлятися від ролей через малу дитину. Також вона згадала початок повномасштабного вторгнення, коли кіновиробництво припинилося і вона була змушена змінити фах. Про це вона поділилася в бесіді з OBOZ.UA.
Я грала у футбол, притримуючи живіт
Зйомки у повнометражних фільмах не віднімають всього часу, тому є змога бути з донькою.
Наймолодшій дочці Анни скоро виповниться рік, проте, попри те, що маля потребує багато уваги та часу, Сагайдачна все ж знаходить шанси зніматися. Хоча інколи це дається взнаки. Наприклад, під час зйомок у новорічній комедії “Потяг до Різдва” за маленькою донькою Мірою наглядала бабуся.
“Наразі Міра ще не була разом зі мною на знімальному процесі, але не відкидаю такої вірогідності. Важливо – щоб поряд була людина, котра може допомогти. Зазвичай мені таланить з проєктами – продюсерські групи ставляться прихильно і не заперечують проти дітей. Проте, звісно, трапляються й інші випадки. Наприклад, нещодавно покликали взяти участь у шоу, та коли дізналися, що планую приїхати з дитиною (не сама, з помічницею) і що мені потрібні будуть декілька коротких перерв, аби погодувати Міру, то категорично відповіли “ні”. Мовляв, дітям там не місце. Я розумію, що в кожного власний виробничий цикл. Тому я відмовилася від участі – можливо, наступного разу.
А під час створення “Потягу до Різдва” приїхала моя мати, доньці було вже більше місяця чи двох – впоралися. З грудним вигодовуванням зараз простіше – можна зціджувати молоко та лишати. Звісно, якщо працювати щодня, це важко, і тоді замислюєшся, чи варте воно того. Але у випадку з повним метром – це ж не пів року знімань, а лімітована кількість днів. І мій розклад був зручним: знімальний день, два дні відпочинку, потім знову зйомка”, – ділиться актриса.
У акторки також є старший син Тимур від минулого шлюбу. Йому нині 6 років. Анна була переконана, що коли він стане старшим їй стане легше, але поки що сподівання не виправдовуються. Хлопчик почав вимагати більше уваги, аніж раніше.
“Зараз він потребує значно більше уваги, ніж Міра. Я була впевнена, що буде навпаки. Хоче постійно, щоб була поруч, щоб гралася з ним у футбол. Особливо це відчувалося, коли я була вагітна. Він у мене футболіст, займається в спортивній школі, і я пам’ятаю, як на дев’ятому місяці вагітності благав: “Мамо, пограй зі мною”. І я грала – притримуючи живіт, не сильно б’ючи по м’ячу.
Він звик спати разом, адже його раннє дитинство співпало з ковідом, а потім почалася повномасштабна війна. Було спокійніше, коли він поряд. А тепер з’явилася Міра. Він поступово це сприймає”, – розповідає Анна.
Заробляла кондитерством по 40 тисяч гривень щомісяця
На початку війни Сагайдачна стала кондитеркою.
На початку повномасштабного вторгнення кіноіндустрія завмерла і багато акторів задумалися над тим, що необхідно змінювати діяльність. Дехто влаштувався офіціантом, хтось таксистом, а Сагайдачна вирішила заробляти як приватний кондитер і у неї це вийшло. Штоллени, зефіри, мармелад у неї виходили настільки смачними, що одразу почали вишиковуватися до неї черги. Навіть зараз, коли вона повернулася до акторської діяльності, колишні замовники телефонують і просять приготувати їм щось святкове.
“А я тоді займалася кондитерськими виробами. У мене й досі є замовники, котрі пишуть: “Ми так хочемо ваших різдвяних штоленів, спечіть, будь ласка”. Навіть декілька людей чекають! І я іноді думаю: може, й справді напекти тих штоленів. Я робила й паски, і зефір, і мармелад, і печиво. Замовлення на святкові торти не брала – вважаю, що це окрема компетенція.
Я робила все самостійно: закупівлю продуктів, пакування, виробництво. Звісно, було нелегко. Могла перебувати на кухні з ранку до вечора. Зефір і мармелад робилися трохи легше, адже їх можна робити завчасно, а мармелад взагалі має тривалий термін придатності. Випічка ж робилася лише під конкретне замовлення. Але незважаючи на всі ці турботи, коли війна розпочалася і роботи зовсім не було, закочувала рукави, ставала до плити – і могла заробити до 40 тисяч гривень на місяць”, – пригадує Анна.
