Фірма “Українські вертольоти” близько 20 років використовувала гелікоптери армійської авіації Міноборони та Нацгвардії у підприємницькій діяльності, отримуючи вигоду з міжнародних угод. Навіть після початку широкомасштабної агресії фірма зволікала із здачею техніки, продовжуючи отримувати доходи.
Підприємство “Українські вертольоти” майже два десятиліття використовувала вертольоти, що належали Міністерству оборони і Нацгвардії. Формально – на підставі оренди, по суті – як власні, наживаючись на закордонних угодах і миротворчих операціях. Найбільш цинічним у цій історії є не тільки корупційні зв’язки або незначна ціна оренди, а той факт, що навіть з настанням широкомасштабної війни компанія вчасно не повернула техніку державі. Незважаючи на указ Президента та вимогу військових, “Українські вертольоти” затягували процес, переносили терміни і продовжували збагачуватися на крові українців, використовуючи державні вертольоти у власних комерційних інтересах. Як працювала ця схема і чому вона досі не ліквідована, з’ясовував УНН.
З чого почалася орендна афера “Українських вертольотів”
Початок даної історії – червень 2003 року. Саме тоді приватна організація “Українські вертольоти” отримала в найм 16 бойових вертольотів (і те, що машини були саме бойовими – значущий факт). Це були гелікоптери Мі-8МТ(МТВ), що значилися на балансі військової частини А0105 Сухопутних військ ЗСУ.
Офіційно компанія взяла їх в оренду “для авіаційних робіт і перевезень”. По факту – для комерційного застосування в миротворчих місіях ООН і приватних угодах за кордоном.
Дозвіл на передачу бойових машин у приватну оренду завізував тодішній міністр оборони Євген Марчук, а сам договір – командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Валерій Фролов. Згодом цей підпис на договорі про оренду вертольотів став фатальним у карʼєрі Валерія Фролова. Адже, як пізніше сказав тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко, Фролова звільнили “за завізування небезпечного та нелегального контракту, який дозволяв приватній компанії використовувати бойову техніку у підприємницьких цілях”.
Згодом “Українські вертольоти” отримали у користування ще 12 літальних апаратів Міністерства внутрішніх справ, зокрема Національної гвардії, частину з яких – через державне підприємство “УАТП “Хорів-Авіа”, яке через договір суборенди передало вертольоти “Українським вертольотам”. Це зокрема:
- вертоліт Мі-8МТВ №94915 – договір суборенди №УВ.АРВ-12-004 від 27.01.2010 р.;
- вертоліт Мі-8МТВ №95127 – договір №УВ.АРВ-12-006 від тієї ж дати;
- вертоліт Мі-8МТ №94614 – договір №2/12-ФС від 03.04.2012 р., спершу на 8 років, з орендною платою 213 100 грн/місяць без ПДВ.
Таким чином, організація, що не має власного авіапарку, володіла 26 державними бойовими вертольотами.
З 2003 року термін оренди продовжувався 18 разів шляхом додаткових угод, які раз у раз сильніше пом’якшували умови для орендаря. Останнє продовження відбулося у 2021 році – за кілька місяців до настання широкомасштабної війни.
Ціна оренди вертольотів “як для своїх”
Умови, за яких “Українські вертольоти” отримали в найм вертольоти – стали справжнім індикатором системи. Адже умови ці були скандально вигідними для орендаря та невиправдано не корисними для України. Так, замість ринкової ціни, сума щомісячної оренди на початку дії договору становила 30 тисяч гривень за один борт.
Протягом 2012–2021 років сума оренди зросла до 212 тисяч гривень за борт. І хоч в порівнянні до 30 тисяч гривень – ця вартість не здається такою абсурдною, вона все ще була мізерною. Адже “Українські вертольоти” виконували на орендованій техніці міжнародні угоди та місії ООН. Де середній тариф експлуатації вертольота Мі-8 становить від $3 000 до $5 000 за годину польоту. Один вертоліт у таких місіях зазвичай має 150–200 годин нальоту щомісяця. Виходить, що прибуток з одного борту досягає 450 тисяч доларів на місяць, або приблизно 15 млн грн.
Прибутки на крові
Найцікавіше почалося 31 грудня 2021 року, коли дія основного договору про оренду завершилася. “Українські вертольоти” ще кілька місяців продовжували користуватися технікою незаконно.
Більше того, після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли фронт буквально просив авіацію, “Українські вертольоти” не поспішали повертати орендовану техніку державі.
7 березня 2022 року вийшов Указ Президента Володимира Зеленського про відкликання національного контингенту й персоналу з міжнародних операцій – по суті, політичний імператив повернути людей і техніку додому. Паралельно умови самого договору зобов’язували орендаря повернути повітряні судна не пізніше ніж за 10 діб від дати завершення терміну оренди та в місце, визначене орендодавцем, із підписанням актів приймання-передачі в цей же 10-денний термін.
Незважаючи на указ Президента та умови договору про “10 діб”, компанія “Українські вертольоти” продовжила користуватися бортами й затягнула їх повернення. Лише в березні–квітні 2022 року Міноборони отримало назад 15 із 16 машин (борт 95002 – був втрачений у катастрофі в 2018 році).
Як розповіли журналістам УНН власні джерела в Міністерстві оборони, повернуті вертольоти були зношені, без озброєння і частини штатних систем – фактично непридатні до негайного застосування в бою.
Це були порожні борти – без кулеметів, без прицілів, без штатного обладнання. Фактично, цивільні вертольоти, які довелося відновлювати з нуля
– розповів один з офіцерів Міноборони.
Як встановило пізніше слідство, озброєння та військові системи були демонтовані, а частина машин мала вичерпаний ресурс двигунів і трансмісій. Деякі вертольоти прибули після тривалих польотів у піщаних умовах Африки, що спричинило значне зношення. Держава отримала машини у стані, який не дозволяв їх негайне використання на фронті – фактично, уламки бойової техніки, яку треба було ремонтувати за бюджетні кошти.
Після завершення терміну оренди, коли організація мала повернути державні борти, “Українські вертольоти” ще кілька місяців продовжували користуватися ними без законних підстав. За цей період, із січня по квітень 2022 року, загальна нарахована орендна плата перевищила 25,6 млн грн. Згодом Господарський суд Києва визнав факт незаконного користування 16 бойовими вертольотами після завершення дії договорів і у червні 2023 року постановив стягнути з організації 25,3 млн грн неустойки та 760 тис. грн судового збору. При цьому Міністерство оборони вимагало понад 51 млн грн, однак позов задовольнили лише частково.
У серпні 2024 року Верховний Суд залишив це рішення без змін, остаточно визнавши факт нелегального користування “Українськими вертольотами” державними бойовими машинами після закінчення терміну оренди.
Чи можна вважати 25 млн грн адекватною “ціною” за місяці зволікання, коли на фронті щодня гинули українці, а державні Мі-8 продовжували виконувати комерційні угоди в інших країнах, приносячи приватній компанії багатомільйонні доходи?
І навіть після цього “Українські вертольоти” продовжували працювати за кордоном. Хоча після Указу Президента України, організація мала повернути всі орендовані борти, зокрема ті, що належали Нацгвардії, цього не сталося. Тож, коли в Україні йшла найжорстокіша фаза боїв, десять вертольотів Нацгвардії, які мали бути повернуті державі для оборони, продовжували літати у Малі, Сомалі, Конго та інших країнах Африки – під прапором миротворчих місій ООН.
Ситуація із затягуванням повернення техніки стала очевидною для правоохоронців. У червні 2022 року Служба безпеки України затримала генерального директора ПрАТ “Авіакомпанія “Українські вертольоти” Володимира Ткаченка. Йому було повідомлено про підозру у неповерненні десяти орендованих бойових вертольотів, загальною вартістю близько півмільйона доларів США, та у зловживанні службовим становищем.
Попри це, частина техніки Нацгвардії продовжувала експлуатуватися компанією. Суди лише у 2023 році зобов’язали “Українські вертольоти” та ДП “Хорів-Авіа” повернути Національній гвардії вертольоти у справному стані та сплатити понад 200 тисяч гривень штрафів і пені. І все ж, за даними Міноборони, кілька бортів досі не повернуті або технічно несправні.
Війна показала масштаби корупційної завіси “Українських вертольотів”
Широкомасштабна війна зруйнувала багаторічну корупційну завісу “Українських вертольотів”. Гелікоптери Ми-8, які мали рятувати життя українських солдатів, стали інструментом збагачення для вузького кола людей. Поки армія збирала по світу кожен гелікоптер для фронту, 26 українських бойових машин продовжили літали за долари у Малі та Конго.
Коли держава потребувала кожного борту для евакуації, розвідки та підтримки спецпідрозділів, державні вертольоти приносили прибутки їхнім орендарям – гроші, зароблені на крові українців.
За оцінками ринку, загальний дохід організації від експлуатації державної техніки під час війни перевищував 100 мільйонів доларів. Держава ж отримала лише кілька десятків мільйонів гривень неустойки – символічне покарання за двадцять років зловживань.
