Українці щорічно, 23 серпня, відзначають День Державного прапора. У 2004 році своїм указом це свято започаткував тодішній президент Леонід Кучми «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України».
У 2009 році було внесено зміни до указу й засновано щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.
Синьо-жовті кольори на прапорі мають щонайменше тисячолітню історію і сягають часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
23 серпня 1991 року група народних депутатів вперше внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради, а 4 вересня його урочисто підняли над будівлею парламенту.
Але офіційно ВРУ затвердила державним прапором України національний стяг, «яким є прямокутне полотнище, що складається із двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору» 28 січня 1992 року.
«БЕЗ ПРАПОРА СТАЄ НЕ ПРОСТО ВАЖКО, А ВЖЕ СОРОМНО І СМІШНО»
Тоді, 28 січня, за відповідну постанову проголосували 253 народних депутатів, зокрема, й комуністи. Адже під парламентом того дня зібралися тисячі мітингувальників, які вимагали відставки «прокомуністичного» уряду, очолюваного Вітольдом Фокіним. А також затвердження синьо-жовтого прапора символом нової незалежної держави. До останньої вимоги народні депутати дослухались.
Вимоги протестувальників озвучив з парламентської трибуни представник незалежної профспілки «Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників» Олександр Іващенко.
«Люди просили передати: оскільки парламент України прийняв рішення й будує незалежну державу, то щоб не смішити людей, все-таки залишити на приміщенні Верховної Ради один прапор — національний, а зняти прапор держави, що вже не існує», — сказав Олександр Іващенко.
Річ у тім, що тоді над будівлею парламенту майоріли два стяги — червоно-лазуревий УРСР і синьо-жовтий, піднятий 4 вересня 1991-го. Перший Президент України Леонід Кравчук, виступаючи 28 січня 1992 року у Верховній Раді, закликав народних депутатів нарешті розв’язати це питання, оскільки «ми — єдина держава у світі, яка не має прапора».
Історична постанова в Національному музеї історії України
«Я — чи не єдиний Президент у світі, який не може у своєму кабінеті сидіти під державним прапором… На щоглі ООН висить синьо-жовтий прапор. Полки під синьо-жовтим прапором приймають присягу. На площах, майданах, вулицях, будинках висять синьо-жовті прапори. Цей прапор уже увійшов у життя. Мені здається, що він уже прийнятий. Без цього прапора зараз, повірте, і в дипломатичному, і в правовому міжнародному, і в реальному житті стає вже не просто важко, а соромно і смішно», — сказав Леонід Кравчук.
Утім, лунали й деякі поодинокі пропозиції комуністів залишити червоний прапор, мовляв, це колір українського козацтва. Народний депутат, історик Олександр Піскун на це зауважив, що протягом тисячолітній історії державотворення в Україні саме синій і жовтий кольори мають найбільше поширення. Він наголосив, що українське козацтво мало малинові прапори, а також синьо-жовті.
Народний депутат нагадав, що на знаменитій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Іллі Рєпіна, якого консультував відомий історик Дмитро Яворницький, можна розгледіти саме синьо-жовтий стяг.
На знаменітій картині Рєпіна можна розгледіти синьо-жовтий стяг
«Історики підрахували: з більш ніж 100 відомих кольоросполучень близько 90 припадає на синій і жовтий кольори. Ми також не повинні забувати, що у нас існувала держава — Українська народна республіка, визнана багатьма державами світу. Ми сьогодні є її спадкоємцями, й не можемо перервати цю державність… Ці кольори не несуть у собі нічого іншого, крім того, про що сказав поет зі Східної Слобожанщини: «Наш стяг — пшениця золота в степах під голубим склепінням неба», — заспокоїв Олександр Іващенко комуністів, які десятиліттями таврували синьо-жовті або жовто-блакитні кольори як «український буржуазний націоналізм».
«КДБ УСРС РЕГУЛЯРНО ПОВІДОМЛЯВ ПРО ВИПАДКИ ВИВІШУВАННЯ СИНЬО-ЖОВТИХ ПРАПОРІВ»
Дехто з них ще пам’ятав резонансну подію, що сталася у Києві у святковий День солідарності трудящих 1 травня 1966 року й налякала керівництво радянської України, та про яку ще довго шепотілися на кухнях містяни.
Прапор, встановлений у 1966 р. над «нархозом». З розсекречених архівів КДБ
Над тодішнім Київським інститутом народного господарства (сьогодні Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замайорів саморобний синьо-жовтий прапор з нашитим тризубом і написом: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито!» Полотнище добре було видно з заводу «Більшовик», що розташований напроти «нархозу», де 1 травня збиралися колони працівників і студентів, щоб іти на демонстрацію на Хрещатик.
Згодом КДБ УРСР розшукав «злочинців». Яке ж було здивування чекістів і партійної верхівки, коли ними виявилися не представники «недобитої» більшовиками інтелігенції, а хлопці з робітничого класу.
Прапор встановили 26-річний електрозварник Віктор Кукса і 28-річний слюсар-сантехнік Георгій Москаленко на знак протесту проти курсу генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва на реабілітацію сталінізму. За «антирадянську агітацію та пропаганду» перший отримав два роки ув’язнення, другий — три. Покарання вони відбували у мордовському таборі суворого режиму №11 у селищі Явас.
До речі, у 1960-1980 роках КДБ УРСР регулярно повідомляв партійному керівництву про випадки вивішування синьо-жовтих прапорів у містах і селах України. Тобто, як не намагався радянський режим очорнити український визвольний рух у першій половині XX століття, заборонити синьо-жовтий прапор тощо, знищити національну ідентичність не вдалося. З 1989 року розпочалася нова хвиля національного відродження, яку напівжива радянська влада вже не могла зупинити. Синьо-жовті кольори знову масово ввійшли у суспільно-політичне життя народу.
«З 8 по 10 вересня 1989 року у Київському політехнічному інституті під синьо-жовтими прапорами проходив установчий з’їзд „Народного руху за перебудову“. А 17-24 вересня того ж року у Чернівцях відбувся перший молодіжний пісенний фестиваль „Червона Рута“. Юнаки та дівчата прийшли з синьо-жовтими прапорами, які тоді ще були під забороною. Чернівецькі міліціонери намагалися їх відібрати й пошматувати», — розповів «Вечірньому Києву» Олександр Лук’янов, старший науковий співробітник відділу «Історія незалежної України» Національного музею історії України, де зберігається декілька рідкісних і унікальних прапорів.
Серед них, зокрема, стяг Сенчанської сотні Лубенського полку XVIII століття, на якому зображений козак з мушкетом — герб тогочасної української держави Війська Запорізького (Гетьманщини). На полотнищі домінують сині та жовті барви.
Олександр Лук’янов розповідає про стяг Сенчанської сотні Лубенського полку. Фото: «Вечірній Київ»
«ВПЕРШЕ УКРАЇНЦІ БИЛИСЯ ПІД СИНЬО-ЖОВТИМИ ЗНАМЕНАМИ У 1410 РОЦІ»
«Перше поєднання синього та золотого кольорів на українських прапорах документально зафіксоване з XV століття. Під такими хоругвами загони з львівських земель брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року, у якій об’єднані війська Польського королівства та Великого князівства Литовського розбили німецьких лицарів. Сполучення синьо-жовтих кольорів походить від герба Руського королівства (існувало у 1199-1349 роках) — золотого лева на лазуровому тлі. У Київській державі, що існувала впродовж IX-XIII століть, переважали золоті зображення тризуба або двозуба на червоному тлі», — розповів Олександр Лук’янов.
Під час хвилі демократичних революцій в Європі у середині XIX століття, які потім отримали назву «Весна народів», у 1848 році на міській ратуші Львова вперше замайорів синьо-жовтий прапор у тому варіанті, який ми бачимо його нині.
Австрійські війська придушили повстання артилерією. Український прапор знову ненадовго замайорів над львівською ратушею у листопаді 1918 року, а потім у червні 1941-го, але гітлерівці його швидко зняли.
Наступного разу львів’яни побачили синьо-жовтий стяг аж 3 квітня 1990 року. Цей шовковий прапор розміром три на шість метрів наразі зберігається у Національному музеї історії України в Києві, як і синьо-жовте знамено, підняте 24 липня 1990-го біля Київради на Хрещатику.
Унікальний прапор 1917 р. Фото: «Вечірній Київ»
Синьо-жовтий стяг 1918 р. Фото: «Вечірній Київ»
Також у цьому музеї експонуються два унікальні прапори періоду Української революції 1917-1921 років. Один стяг із написом «Мошенський сільський козачий курінь оборони землі української» (1917-го), а другий — зі словами «Слава вільній Україні» (1918-го).
Ці синьо-жовті прапори — саморобні. Хоча порядок розміщення смуг ніхто не регламентував, синя смуга на них зверху, а жовта — знизу. В Українській народній республіці (1917-1921 рр.) не було жодного нормативного документа про те, як має виглядати державний прапор.
На Софійській площі 22 січня 1919 року майоріли синьо-жовті прапори в різних варіантах. Фото: УІНП
У січні 1918 року законодавчим актом УНР затвердили лише військово-морський прапор, який врегулював порядок кольорів — блакитний зверху, жовтий — знизу. У Західноукраїнській народній республіці офіційно був затверджений державним прапором синьо-жовтий стяг.
«22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві, де урочисто проголосили злуку УНР і ЗУНР, можна було побачити людей як із синьо-жовтими, так і „перевернутими“ жовто-блакитними прапорами. Тоді жодних дискусій щодо порядку кольорів не виникало. Таке різне трактування характерне було не тільки для українців, але, наприклад і поляків, які також певний період використовували поєднання як біло-червоного, так і червоно-білого кольорів», — зазначив Олександр Лук’янов.
МІФИ ПРО «ПЕРЕВЕРНУТИЙ» ПРАПОР І ФЕН-ШУЙ
Дискусії щодо розташування кольорів на прапорі виникли пізніше в емігрантських колах після поразки Української революції 1917-1921 років. Втім, справжня хвиля фейків щодо державного стяга, накрила нашу країну у 2000-х роках. Саме тоді почали вкидатися провокаційні ідеї про потребу його «перевернути». Як аргументи почали використовувати найрізноманітніші історичні вигадки, що підхопили чимало ЗМІ. Найпоширеніший міф — нібито прапор УНР спочатку був жовто-блакитним, а гетьман Павло Скоропадський змінив порядок кольорів.
Прапор, вивезений у 2014 р. волонтерами Олександром і Вікторією Кононовими з полону в захопленому російськими бойовиками Луганську. Поруч національний прапор кримськотатарського народу, який використовували під час мітингу біля будівлі Верховної Ради АРК 26 лютого 2014. Фото: «Вечірній Київ»
Коли історики вкотре спростували цей міф, в апологетів «неправильного стяга» тут же з’явився новий «фен-шуйський» аргумент про те, що на полотнищі «вода заливає вогонь», а звідси й всі негаразди в Україні. Тому, мовляв, варто лише «перевернути» прапор і все піде як по маслу.
«Усі ці спроби дискредитувати державний прапор — елемент цілеспрямованої інформаційної війни проти України. Яким боком до українських традицій китайське містичне вчення Фен-шуй, провокатори не пояснюють. Проте сьогодні залишається фактом те, що наш державний прапор став не тільки для українців символом боротьби за незалежність, втіленням національної гідності, честі та єдності. Після Революції гідності, початку військової агресії Росії проти України, синьо-жовті знамена сприймаються як символ свободи у всьому світі. Їх можна побачити під час протестних акцій не тільки на пострадянському просторі, але навіть у Гонконзі», — зазначив Олександр Лук’янов.
Олександр Лук’янов демонструє прапор, який 6 лютого 1996 р. о 18:45 урочисто підняли українські полярники над станцією «Академік Вернадський» в Антарктиці, що до цього належала Великобританії та називалась «Фарадей». Фото: «Вечірній Київ»
*****
Сьогодні синьо-жовтий стяг — наша гордість та найвідоміший символ України. Після повномасштабного вторгнення рф увесь світ дізнався про хоробрість та відданість українського народу. Державний прапор, як ніколи до цього, почав з’являтися у різних куточках планети в знак підтримки та солідарності з Україною.
Кияни сьогоднішнє свято відзначають без масових заходів через загрозу нових ударів рф по українських містах.
Зранку біля стін мерії київський міський голова Віталій Кличко разом із заступниками голови КМДА та головною КМВА Сергієм Попком взяли участь у церемонії підняття Державного Прапора України. З огляду на воєнний стан вся церемонія була короткою, але від того не стала менш зворушливою.
*Вперше цей матеріал був опублікований 28 січня 2022 року.
Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
