Вас бентежать консультанти в крамниці, які підлітають, щойно ви опинились у приміщенні, і питають: "Щось підказати?" або "Ви шукаєте щось конкретне?"… Мене вони трохи злять, і миттєво з'являється бажання швиденько зникнути. Це нечітке та незбагненне поривання, воно раптове. Звісно, я не тікаю і чемно прошу дати мені кілька хвилин, щоб оглянути пропозиції. А деякі вразливі люди можуть і насправді піти. Їм відразу стає якось незатишно, якось не по собі. І злить не сам консультант, а щось у цій ситуації. Чомусь пропадає цікавість до придбань у цьому місці.
Ось головне слово: цікавість. Придбання — це надзвичайно цікаво, це певна гра. Кожен етап гри дарує радість. Розглядати товари, чіпати їх, просто, вибачте, витріщатись — це дуже цікаво, це насолода. Як у дитинстві у крамниці іграшок. Згадуєте це відчуття? Навіть якщо батьки нічого не придбають, це насолода — спостерігати! Хоча краще б купили, звичайно…
І ось цю втіху самостійно оглядати товари в нас наче одразу відбирають. Виникає відчуття, ніби нам натякають: не варто просто дивитись. Скажіть, що вам потрібно, і ми відразу це покажемо. Нібито, навіщо витрачати час, якщо можна одразу перейти до суті? Звісно, консультант цього не має на увазі, але саме таке сприйняття може скластися, руйнуючи чарівність незалежного вибору.
Крім того, ми не хочемо здатися неплатоспроможними. Потрібне нам пальто на весняний період. І ось консультант моментально приносить пальто. Воно коштує двадцять тисяч. Хм. І треба пояснити, що ми хотіли пальто на весну тисяч за п'ять. Це незручний момент. Ми б самі переглянули цінники і обрали б те, що хотіли. Не довелося б говорити, що двадцять тисяч — це занадто. А консультант буде запевняти: мовляв, це зовсім не занадто. Це якісне пальто!
Та прекрасне пальто, безумовно! Але сидить на нас геть не добре. І таке трапляється. Ми б його приміряли і зняли. Приміряли б інше… Але консультант наполягає, що пальто нам дуже личить. Це неправда. І треба сперечатися, просити інше, знову просити інше… А ми могли б чудово обрати річ самостійно, ось же пальта, на вішалках висять у ряд!
І з парфумами те ж саме. Та загалом з усіма речами, які так кортить роздивитися або понюхати самотужки. Вам ніби нагадують, що ви вже не дитина. Крамниця для клієнтів. Купуй і йди. І хоча саме питання цілком невинне, наша підсвідомість іноді дофантазовує тривожне продовження: "Чи ви просто зайшли подивитися і відібрати час у зайнятих людей?". Звісно, це лише наша особиста інтерпретація, викликана минулим досвідом або просто збентеженням, але саме вона змушує нас відчувати дискомфорт.
Краще просто ввічливо привітатися. І сказати, що справа — новинки, а зліва — чудові знижки! Ви поки вибирайте, що бажаєте, а потім покличте мене. Я вам відповім на всі питання, добре? А якщо ви хочете щось спитати вже зараз, то я готова вам допомогти! Добре?
Добре. Ось це дійсно добре. А консультанту найкраще відповісти відверто: мовляв, я люблю сам вибирати речі. Мені подобається робити це самостійно. Якщо знадобиться, я вас обов'язково покличу, добре?
І це теж добре, чи не так? Тому що придбання — це особиста насолода, дуже особиста. І обирати дуже приємно, навіть якщо ми ґудзики розглядаємо або набір інструментів. Розглянемо, отримаємо свою маленьку особисту втіху, а потім по-дорослому покличемо консультанта. І задамо питання…
Джерело: ukr.media
