Чи викликають у вас роздратування продавці в крамниці, які моментально наближаються, тільки-но ви зайшли всередину, і запитують: "Чим вам допомогти?" чи "Ви шукаєте щось конкретне?"… Мене вони трохи нервують, і одразу виникає прагнення непомітно піти. Це нечітке й підсвідоме прагнення, воно спонтанне. Звісно, я не тікаю і чемно прошу дати мені трохи часу, щоб оглянути асортимент. А певні чутливі особи можуть і насправді піти. Їм зразу стає якось нудно, якось незручно. І викликає досаду не сам продавець, а щось у даній ситуації. Чомусь пропадає інтерес до придбань у цій крамниці.
Ось основне слово: інтерес. Придбання — це дуже захопливо, це своєрідна гра. Кожен етап гри дарує насолоду. Розглядати товари, доторкатися до них, просто, вибачте, видивлятися — це дуже цікаво, це насолода. Як у дитинстві в крамниці іграшок. Пам’ятаєте це відчуття? Навіть якщо дорослі нічого не придбають, це задоволення — спостерігати! Хоча було б краще, якби купили, звичайно…
І ось цю радість самостійно оглядати товари в нас ніби відразу відбирають. З’являється відчуття, начебто нам натякають: не треба лише дивитися. Скажіть, що вам потрібно, і ми негайно це принесемо. Начебто, навіщо витрачати час, якщо можливо відразу перейти до справи? Звісно, продавець цього не має на увазі, але саме таке враження може скластися, руйнуючи магію особистого пошуку.
Крім того, ми не хочемо здатися неспроможними. Потрібне нам пальто на весну. І ось продавець миттєво підносить пальто. Воно коштує двадцять тисяч. Гм. І доводиться пояснити, що ми хотіли пальто на весну тисяч за п’ять. Це незручний момент. Ми б самі подивилися на цінники та обрали б те, що бажали. Не довелось би пояснювати, що двадцять тисяч — це дорого. А продавець буде пояснювати: мовляв, це зовсім не дорого. Це хороше пальто!
Та прекрасне пальто, без сумніву! Але виглядає на нас як чужий одяг. І таке трапляється. Ми б його приміряли і зняли. Приміряли б інше… Але продавець переконує, що пальто нам дуже личить. Це неправда. І треба сперечатися, просити інше, знову просити інше… А ми могли б чудово вибрати річ самостійно, он же пальта, на вішалках висять у ряд!
І з парфумами те ж саме. Та загалом з усіма речами, які так хочеться подивитися або понюхати особисто. Вам ніби нагадують, що ви давно не дитина. Крамниця для клієнтів. Купи і йди. І хоча саме запитання абсолютно невинне, наша підсвідомість інколи домальовує тривожне продовження: "Чи ви просто зайшли подивитися та відібрати час у зайнятих людей?". Звісно, це лише наша власна інтерпретація, викликана попереднім досвідом або просто ніяковістю, але саме вона змушує нас відчувати себе дискомфортно.
Краще просто чемно привітатися. І сказати, що праворуч — новинки, а ліворуч — чудові знижки! Ви поки обирайте, що бажаєте, а потім покличте мене. Я вам відповім на всі питання, добре? А якщо ви хочете щось спитати вже зараз, то я готова вам відповісти! Згода?
Згода. Ось це дійсно згода. А продавцю найкраще відповісти відверто: кажучи, я люблю сам вибирати речі. Мені подобається робити це особисто. Якщо буде потреба, я вас обов’язково покличу, добре?
І це теж добре, чи не так? Тому що придбання — це особиста насолода, дуже особиста. І вибирати дуже приємно, навіть якщо ми ґудзики розглядаємо або набір викруток. Розглянемо, отримаємо свою маленьку особисту втіху, а потім по-дорослому покличемо продавця. І поставимо питання…
Джерело: ukr.media
