Плазмові панелі колись уособлювали технологічний прорив та престиж, стаючи центром уваги в оселях та запропонувавши неймовірну деталізацію картинки. Їхня яскрава палітра, чіткі контрасти та збереження чіткості під будь-яким кутом зору захоплювали мільйони. Однак сьогодні ця технологія належить минулому. Що стало причиною її занепаду та чи можливе відродження — розповідає Ukr.Media.
Еволюція плазми
Плазмові дисплеї з’явилися у 1964 році завдяки дослідникам Університету Іллінойсу. Дональд Бітцер, Джин Слоттоу та їхній учень Роберт Вілсон працювали над системою PLATO, намагаючись розробити компактний монітор для навчальних комп’ютерів замість важких електронно-променевих пристроїв. Їхній інноваційний підхід передбачав використання сітки з мікроскопічних осередків, наповнених газовою сумішшю та розташованих між скляними поверхнями. Під дією струму газ перетворювався на плазму, активуючи світловипромінення фосфорних елементів. Це поклало початок технології, яка згодом трансформувала домашні розваги.
Довгий час плазма залишалася експериментальною розробкою, але до 1980-х років вона привернула увагу виробників. У 1992 році Fujitsu випустила 21-дюймовий прототип, а до 1997-го представила перший серійний 42-дюймовий телевізор. Його вартість у $20 000 робила його недосяжним для більшості, проте це стало відправною точкою. Незабаром до галузі приєдналися Philips, Pioneer, Panasonic, Samsung, LG та NEC, запустивши масове впровадження технології. На відміну від громіздких CRT-моделей, плазмові екрани мали компактні розміри та монтувалися на стіну, відкривши нову сторінку в історії телебачення.
На початку 2000Live
Сильні сторони
Популярність плазми була обґрунтованою. Її візуальні характеристики вражали: кожен піксель автономно випромінював світло, забезпечуючи насичені чорні тони та динамічний діапазон кольорів. Зображення виглядало настільки реалістичним, що наближало перегляд фільмів чи спортивних змагань до ефекту присутності.
Широкі кути перегляду робили плазму ідеальним варіантом для групового перегляду. На противагу раннім LCD-екранам, де картинка вицвітала під боковим кутом, плазмова матриця зберігала чіткість незалежно від позиції глядача. Висока швидкість відгуку усувала розмиття в швидких сценах, оживляючи бойовики, матчі та ігрові моменти.
Розміри також були перевагою. Панелі від 42 до 65 дюймів домінували на ринку, а демонстрація Panasonic 152-дюймового 4K-прототипу на CES 2010 вразила публіку. Можливість розміщення на стіні перетворювала кімнату на кінотеатр, що було революційним кроком у порівнянні з об’ємними CRT-телевізорами.
Слабкі сторони
Навіть на піку популярності плазма мала вади. Висока енерговитрата залишалася головним недоліком: 50-дюймова модель споживала 250-400 Вт/год, особливо при яскравих сценах, тоді як LCD витрачали вдвічі менше. Наприкінці ери Panasonic знизив енергоспоживання в моделях типу VT60, але технологія так і не стала енергоефективною.
Обмежена яскравість (80-150 ніт) поступалася конкурентам: у магазинах під яскравим освітленням LCD з показниками до 300 ніт виглядали переконливіше. Це впливало на вибір покупців, хоча в домашніх умовах плазма розкривалася повністю.
Ризик вигоряння екранів викликав занепокоєння. Статичні елементи (логотипи, інтерфейси ігор) залишали «відбитки» при тривалому відображенні. Геймери часто стикалися з постійними артефактами на панелях.
Виробництво плазми було складним: важкі скляні панелі (30-40 кг для 50 дюймів), висока собівартість через технологічні виклики та брак, тепловиділення та шум від систем охолодження. Спробу масштабувати роздільну здатність до 4K зустріли технічними труднощами, що прискорило занепад.
Суперники
До кінця 2000-х LCD-технологія, вдосконалюючи яскравість та енергоефективність, відтіснила плазму. Масове виробництво та конкуренція з боку азійських виробників знизили ціни на LCD, що до 2010 року захопили ринок. Samsung та LG зосередилися на LCD, тоді як Panasonic та Pioneer, незважаючи на інновації (наприклад, серія Kuro), не витримали конкуренції через обмежені інвестиції.
Прихід OLED у 2013 році став остаточним ударом: нові екрани пропонували глибші чорні тони, 4K-роздільну здатність та економічність. LG впровадив OLED-телевізори, які перевершили плазму за ключовими параметрами.
Закат
Спад популярності розпочався у 2010 році. Pioneer припинив виробництво, передавши технології Panasonic, яка зупинила лінійку до 2014 року. LG та Samsung відмовилися від плазми до кінця 2014 року. Навіть хвалені моделі на кшталт Panasonic VT60 не врятували галузь — до 2015 року плазмові телевізори зникли з полиць.
Майбутнє
Відродження плазми у 2025 році неможливе: інфраструктура для виробництва зруйнована, а сучасні OLED та QLED пропонують вищу яскравість, енергоефективність та відсутність вигоряння. Проте спадщина технології живе в OLED, які втілюють ідеї самосвітних пікселів та високої контрастності. Плазма довела, що великі екрани можуть поєднувати естетику та функціонал, надихнувши нові покоління дисплеїв.
Джерело: ukr.media
