Анжеліка Рудницька стала відвідувати фронт ще в 2014 році.
Відома виконавиця і культурна діячка Анжеліка Рудницька згадала, як дізналася про кончину рідного дядька і опинилася в його військовій частині. Також вона поділилася, як допомагає бійцям на передовій скинути напругу. Про це вона розповіла в бесіді з Марічкою Падалко на її YouTube-каналі.
Ридали разом і я ставала на коліна
Анжеліка одна з тих мисткинь, яка почала навідуватись на фронт ще з 2014 року. Під час однієї з таких мандрівок вона опинилася у відділенні, в якому служив брат її матері. Саме там вона дізналася про його смерть і подробиці цієї трагічної події. Звісно вона тоді відчула потрясіння, але каже, що відчувати його на фронті доводиться завжди.
“Мій виїзд на фронт у 2014 році і я зазнала жахливого шоку, тому що я приїхала у Щастя де в “Айдарі” ніс службу мій дядько Олег Михайлович (брат мами), який загинув у 46 років біля Луганська. І я через два тижні прибула туди. Я не знала, що потраплю саме сюди. Але опиняюся саме в “Айдарі”.
Мене заводять до кімнати де він жив. Показують його вільне ліжко на якому написано його псевдонім і його ніхто не займає, тому що він ціною власного життя врятував одинадцять своїх товаришів. І ось ці хлопці мені про це розповідають.
Тоді мені були важливі їхні обійми, а їм мої. Ми разом водили хороводи де вони були з автоматами за спинами і ридали разом і я ставала на коліна. Я просто не могла втримати сліз, бо мені потрібно було знайти силу. А де її віднайти? На землі. Вони теж плакали разом зі мною.
Після цього у мене ще був сильний стрес, тому що через три дні загинуло багато вояків з “Айдара”. У них була чергова операція. В той момент я зрозуміла, наскільки важливими були не тільки візити, не тільки пісні, але й обійми, звичайні людські розмови”, – пригадує Анжеліка.
Рудницька знає, як вирвати бійців на декілька годин з атмосфери війни.
Їм потрібен запах жінки
Зі слів Анжеліки військовим на передовій потрібні не тільки пісні. Хоча вони допомагають розслабитися після задач. Найкраще хоча б на короткий час відволіктися від війни допомагають звичайні жіночі обійми. І Рудницька завжди готова після виступу обійняти кожного вояка. З’ясовується така допомога потрібна майже всім, тому після концертів до неї шикуються черги.
“Всі кажуть: “Не питай, як ти?” Але це найкраще питання. Воно дуже нейтральне і людина може висловити те, що вона хоче. Була ще така ситуація, коли я приїхала до дуже зморених розвідників і мені здавалося, що ми взагалі зайві, бо вони тільки повернулися із завдання і просто сидять і майже дрімають. Але потім закрутилося-завертілося – очі вже почали блищати, а вони почали пританцьовувати та аплодувати. Потім я кажу, що привезла обійми від українських дівчат і якщо комусь треба, я після концерту не їду нікуди і буду вас всіх обіймати. І була черга всіх цих людей обійматися.
Я завжди посміхаюсь та обіймаюсь, але серце кров’ю потім завжди обливається, бо я усвідомлюю, як їм не вистачає домашнього чогось – простих жіночих обіймів, теплих слів, жіночого аромату. Бо у них все тхне ваксою, всіма засобами, якими вони чистять зброю, пилом і війною, яка в’їдається в шкіру, в пори, в душу і ти їх витягуєш з цього всього на тих декілька годин і вони дуже важливі. Ти розумієш, що тобі треба вибиратися з зони бойових дій, бо дійсно темно, але ти не можеш відмовитися і не повечеряти з ними. Я чую як гупає за вікном, а ми вечеряємо. А потім, коли стає спокійно вони кажуть: “Все, вечерю завершено, виїжджайте”. Таких випадків безліч. Можливо про це варто було б писати”, – каже Рудницька.
