Існує концепція, яка відстоює відмову від моментального прийняття рішень та стратегію «очікування» в ситуаціях, де результат події складно спрогнозувати.
Простіше кажучи, якщо ви не впевнені, як реагувати, або коли ризики від імпульсивних дій набагато більші, ніж ризики від очікування, то вам, згідно з цією концепцією, слід утриматися від активності та не робити зайвих зусиль. Дану концепцію можна розглядати як інструмент у контексті роздумів про стратегії досягнення мети.
Основа концепції
Психіка має три головні методи вирішення будь-якої проблеми.
Перший — тікати, якщо є така можливість. Немає сенсу вступати в тривалу розмову з хуліганом або намагатися перевиховати грабіжника у під'їзді. Навіщо щось пояснювати псу, який вас переслідує?
Другий — атакувати. Його використовують у випадках, коли втекти неможливо, а ваше життя та здоров'я опиняються під реальною загрозою. Намагаючись вирішити питання іншими шляхами, психіка в певний момент усвідомлює, що небезпека смертельна, але сховатися ніде. Усі сили спрямовуються на останній ривок, що зазвичай супроводжується станом афекту. Ви готові хоч з ведмедем битися, хоч зі зграєю лютих собак зійтися. Немає виходу, як то кажуть.
Але є третій варіант — заціпеніння. У цьому випадку психіка аналізує зовнішні сигнали і не може зробити однозначний висновок. Агресор мене помічає? Має намір атакувати? Якщо побіжу, чи не спровокую напад? Якщо нападу сам, чи подужаю? Мені загрожує справжня небезпека чи я перебільшую? Багато питань, немає відповідей, принаймні всі вони здаються не дуже переконливими. Саме ця інстинктивна реакція, переосмислена як усвідомлена очікувальна позиція, і стала основою цієї концепції. Людина не уникає проблем і не намагається їх розв'язати, вона займає позицію спостерігача.
Історія, що демонструє цей принцип
Політичні події самі по собі рідко цікавлять психологів, але вони часто стають яскравими прикладами для розуміння людської поведінки та прийняття рішень. Дії різних діячів можуть служити цікавими метафорами, що описують роботу психіки. Історія Фолклендської війни 1982 року — саме такий випадок.
Незважаючи на те, що питання про відкриття островів і досі залишається предметом дискусій, першу зафіксовану висадку у 1690 році здійснили британські мореплавці, які й дали архіпелагу назву, що згодом закріпилася у світі. Однак аргентинці, через географічну близькість, завжди вважали ці землі своїми. Суперечка так і залишилася б суперечкою, але Велика Британія вирішила узаконити території в 1833 році. Керівництву Аргентини це дуже не сподобалося, і між країнами виник конфлікт.
Жодного серйозного протистояння через острови не очікувалося, доки до влади не прийшов генерал-лейтенант Леопольдо Галтієрі. Його популярність серед населення була низькою через встановлення диктатури та швидке погіршення фінансового становища країни, але йти у відставку він не збирався. Роками влада намагалася придушити протести і змусити людей полюбити правителя, але успіху це не дало.
Тут можна сперечатися про те, яка проблема турбувала Леопольдо більше, втрата Фолклендських островів чи падіння рейтингу, але як би там не було, генерал-лейтенант не вигадав нічого кращого, ніж організувати невеличку переможну війну. За його планом, народ мав із захопленням прийняти перемогу над Британією у конфлікті за спірні території.
2 квітня 1982 року почалося повномасштабне вторгнення, яке засудили в ООН. Десять країн проголосували за негайне виведення аргентинських військ, Панама підтримала Галтієрі, чотири країни, включаючи СРСР і Китай, утрималися. Але рішення вже було прийнято, відступати генерал не збирався.
Війна тривала два місяці. Аргентина втратила понад 100 літаків і гелікоптерів, 649 військових убитими і зниклими безвісти, ще близько 1 000 потрапили в полон. Військовий уряд Леопольдо Галтієрі впав, а сам він незабаром опинився на лаві підсудних. Після тривалих судових розглядів він помер від раку у 2003 році, перебуваючи під домашнім арештом. Його ім'я виключено зі списку президентів Аргентини, а доля Фолклендських островів вирішилася у 2013 році на референдумі. Їхній статус було збережено, це територія Великої Британії.
Про що нам говорить ця історія? Іноді найкраще рішення — це не поспішати з висновками або й зовсім відмовитися від певних дій. Уникнення необдуманих, катастрофічних кроків часто стає шляхом до тріумфу. Генерал Галтієрі, зіткнувшись із проблемою падіння власної популярності, знехтував самою ідеєю розсудливості та обрав найбезглуздіший інструмент порятунку, за що й розплатився. І водночас поховав сотні військових і прирік свою країну на десятиліття важкої фінансової кризи.
Як використовувати цю концепцію на практиці?
Багато хто помилково вважає, що концепція очікування закликає до повної бездіяльності. Взагалі нічого не роби, лежи на дивані, все якось саме налагодиться. Роботу не шукай, освіту не здобувай, проблеми у відносинах не обговорюй, в ідеалі взагалі не рухайся. Але насправді все набагато складніше.
Перше — ніколи не приймайте рішень на емоціях. Якщо стався конфлікт, то розумніше зробити перерву і попросити опонента заспокоїтися, щоб із холодною головою обговорити предмет спору. Психіка при надлишку емоцій часто втрачає контроль і просто не встигає проаналізувати сигнали, що надходять. Потім будете хапатися за голову, намагаючись зрозуміти, навіщо ви так сказали і що вас змусило почати розмахувати кулаками. Але буде вже пізно.
Друге — ніколи не приймайте поспішних рішень, пов'язаних із втратами. Наприклад, прагнучи вирватися з бідності, багато хто йде в азартні клуби, щоб одним махом зірвати джекпот і закрити фінансові діри. Людина, опинившись у скрутному становищі, обрала стратегію «нападати», тобто кинула всі наявні ресурси за принципом «пан або пропав». Нерозумно, краще б нічого не робила.
Або, відчуваючи страх самотності, людина вирушає на пошуки коханої людини. Знижує вимоги, дозволяє порушувати свої межі, йде на всі поступки і погоджується на будь-які умови. Це знову тактика, пов'язана з розв'язанням проблеми з наскоку. Потім виявиться, що і тип не ваш, і поваги немає, може, вас обдере до нитки корислива пані або зажене під жорсткий контроль агресивний аб'юзер. Але так сильно хотілося вирішити проблему, що на це ви якось навіть не звернули уваги!
Третє — поразка — це фінал події, а не проблема, яку треба терміново «вирішувати». Коли я давним-давно працював особистим водієм, мій шеф, затятий відвідувач букмекерських контор, любив повторювати фразу: «Батько сина лаяв не за те, що грає, а за те, що намагається відігратися». Геніальні слова, тому що ми досить часто стикаємося з втратами, але замість того, щоб визнати і прийняти цей факт, навіщось починаємо шукати способи компенсації.
У психології цьому є назва — ірраціональна ескалація. Наведу два короткі приклади.
Перший — ви заради розваги поставили тисячу гривень на перемогу однієї команди. Але удача від вас відвернулася, і ви програли. Неприємно, тисячу хочеться повернути. Ви робите нову ставку, щоб відіграти першу. Але, мабуть, це не ваш день, знову поразка. І так доти, доки не вийдете в плюс. Дуже нерозумно, краще б ви просто змирилися з втраченою тисячею і забули про це. Важливо вміти вчасно зупинитися.
Другий — почали зустрічатися з хлопцем, він вам навіть сподобався і зав'язалися стосунки. Ви до нього і так, і сяк, і словами, і без слів… Нагородили фізичною близькістю, регулярно готували їсти, прибирали у квартирі, розповіли всім подругам про появу хлопця, але потім виявилося, що він вам зраджує. Вам би визнати поразку і змиритися з втраченим часом, але ні, більшість дівчат почнуть вирішувати цю проблему. А краще б нічого не робили і спокійно «покинули чат».
Четверте — відмовтеся від негативної мотивації. Це коли дії ґрунтуються не на власному бажанні й відчутті можливості реалізувати задумане, а на тому, що «треба!». Яскравим прикладом можна вважати репродуктивний тиск, коли дівчину змушують народжувати, переконуючи в тому, що нормальна жінка зобов'язана стати матір'ю і годинник цокає. Потім ми запитуватимемо, звідки стільки недолюблених і, власне, нікому не потрібних дітей, але відмовимося визнавати, що самі тиснули на представниць прекрасної статі.
Або ось ще популярна тема — успішний успіх. З усіх шпарин нас переконують у тому, що нормальна людина зобов'язана бути «досягатором». Одружися, терміново виходь заміж, купи машину, свою квартиру, брендовий одяг, поїдь на море, відвідай мільйон країн, роби кар'єру. Начебто класні цілі, тільки не завжди це справжні потреби. У Павла Дурова немає приватного літака, Марк Цукерберг віддає перевагу капсульному гардеробу, хтось ненавидить водити автомобіль, комусь простіше орендувати житло. Ми різні.
Погоня за успіхом призводить до ефекту FOMO (страху втраченої вигоди), коли людина, як сорока, кидається на все, що блищить. Розпорошується, займається і тим, і тим, ходить туди й сюди. Заводить 100500 карток лояльності, бере участь у всіх акціях, відвідує нескінченну кількість заходів, вкладається в десятки проєктів. А ця концепція вчить бити в одну точку й уникати зайвої метушні. Метушня шкідлива, і нерідко найкраще рішення полягає в тому, щоб утриматися від необачних дій.
Замість висновку
Навіщо Леопольдо втрутився в конфлікт з Британією, досі незрозуміло. Маленька переможна війна обернулася катастрофою. Сотні родин залишилися без чоловіків, батьків і синів, кинутих на забій проти збройних сил Англії. Сам Галтієрі втратив владу, за яку так завзято тримався. Аргентина понад пів століття провела в затяжній кризі, з якої тільки починає вибиратися. І невідомо, скільки часу на це піде тепер.
Тривога і страхи змушують нас компенсувати втрати, відкладати прийняття поразки, погоджуватися на гірше, коли потребували кращого. Концепція може здатися суперечливою. Ми з дитинства звикли до того, що для досягнення мети необхідно бути активним і багато пробувати. Начебто інакше не можна стати успішним.
Звісно, історія знає безліч прикладів, коли успіху досягали саме ті, хто діяв швидко, рішуче і йшов на ризик. Але не менш часто ми бачимо, як на вершину підіймаються люди, які свідомо обирають розсудливість та уникають зайвої метушні. І вони виконують завдання не тому, що їх несе течія в бік кращого життя, а тому що не шкодять собі, не витрачають сили на марне і не погоджуються на невигідні пропозиції. Б'ють в одну точку, чекають на появу необхідних ресурсів і у два кроки обганяють тих, хто, як білка в колесі, вже котрий рік біжить по колу.
Джерело: ukr.media
